Рік тому у грудні закінчився перший сезон «Вбивства на краю світу» - ніби поєднання «Ножів наголо» Раяна Джонсона, «Дівчини з тату дракона» Девіда Фінчера і четвертого сезону «Справжнього детектива» Ісси Лопес. Годинні епізоди здаються занадто довгими і водночас достатніми, причому допомагає цьому візуальний та кольоровий стиль з Еммою Коррін, яка задумливістю та своїм палким бажанням досягти справедливості, змушує залишитись з цим проєктом. Таке ж враження на мене справив Пабло Ларраін з «Історією Лізі» (у обох мінісеріалах грає Клайв Оуен), де було багато питань, мало відповідей, але відвести погляд від екрану тяжко. Навіть всі середні та крупні плани тут зроблені так, як я люблю - за допомогою сферичних об'єктивів від Panavision (наприклад, 35-мм Primo V та Super Speed) створюється цікава глибина кадру, втрачається ідеалізована чітка картинка, при цьому все не є пласким та не забите штучним зерном чи віньєткою. Так, тут є занадто очевидний грінскрін (що дивно, адже є бекстейджі зі зйомок в Ісландії), але у будь-якому разі декорації та акцентування у кадрі «за відчуттями», а не під лінійку, беруть своє.
Що ж до сюжету, то основна лінія така - детективку-аматорку запрошують до ізольованого арктичного притулку в Ісландії, де трапляється вбивство, яке вона намагається розкрити. Основний детективний сюжет доволі інтригуючий, хоча до «Розробників» Алекса Ґарлерда у науковій фантастиці йому і далеко. Складно одразу передбачити, що коїться у цьому місці посеред сильної завірюхи, якщо навмисно не вибудовувати теорії. Тут починається скептицизм до драматургії «Вбивства на краю світу», бо другорядні герої не заплутані і не хитромудрі - вони дуже приземлені, тому це хочеться перемотувати. Історія розповідає нам про те, що це провідні спеціалісти у різних галузях - інженери-мільярдери, хакери, розробники штучного інтелекту тощо. Але вони пласкі і поводять себе стереотипно, як багатії на відпочинку у серіалі Майка Вайта «Білий лотос». Проєкт, як і ряд інших, піднімає тему кліматичних змін і це всюди виглядає дуже натягнуто та недоречною. Як і повторюваний ейджизм чи романтична лінія головної героїні, що дає зрозуміти певну логіку передісторії, але є до непотрібності розтягнутою. На жаль, ближче до середини мінісеріал занадто вдається до побічних діалогів і ностальгії, втрачаючи логіку основної ідеї та з'їхавши у примітивне.
Наприкінці хочу звернути увагу на містичну музику, яка не виділяється, але доповнює образ ізольованого простору, напруги та самотності. Композиторами виступили Даніель Бенсі та Сондер Юріанс, які нагадали мені ще один музичний дует Джеффа Барроу і Бена Солісбері (саме у «Анігіляції»). Я не запам'ятала роботи Бенсі та Юріанса у «Презумпції невинуватості» чи «Останнє, що він сказав мені», але 2020 року вони представили якісний альбом для «Аутсайдера».
#житомирськийкінофестиваль
Що ж до сюжету, то основна лінія така - детективку-аматорку запрошують до ізольованого арктичного притулку в Ісландії, де трапляється вбивство, яке вона намагається розкрити. Основний детективний сюжет доволі інтригуючий, хоча до «Розробників» Алекса Ґарлерда у науковій фантастиці йому і далеко. Складно одразу передбачити, що коїться у цьому місці посеред сильної завірюхи, якщо навмисно не вибудовувати теорії. Тут починається скептицизм до драматургії «Вбивства на краю світу», бо другорядні герої не заплутані і не хитромудрі - вони дуже приземлені, тому це хочеться перемотувати. Історія розповідає нам про те, що це провідні спеціалісти у різних галузях - інженери-мільярдери, хакери, розробники штучного інтелекту тощо. Але вони пласкі і поводять себе стереотипно, як багатії на відпочинку у серіалі Майка Вайта «Білий лотос». Проєкт, як і ряд інших, піднімає тему кліматичних змін і це всюди виглядає дуже натягнуто та недоречною. Як і повторюваний ейджизм чи романтична лінія головної героїні, що дає зрозуміти певну логіку передісторії, але є до непотрібності розтягнутою. На жаль, ближче до середини мінісеріал занадто вдається до побічних діалогів і ностальгії, втрачаючи логіку основної ідеї та з'їхавши у примітивне.
Наприкінці хочу звернути увагу на містичну музику, яка не виділяється, але доповнює образ ізольованого простору, напруги та самотності. Композиторами виступили Даніель Бенсі та Сондер Юріанс, які нагадали мені ще один музичний дует Джеффа Барроу і Бена Солісбері (саме у «Анігіляції»). Я не запам'ятала роботи Бенсі та Юріанса у «Презумпції невинуватості» чи «Останнє, що він сказав мені», але 2020 року вони представили якісний альбом для «Аутсайдера».
#житомирськийкінофестиваль