Якщо Хван Дон Хьок і Netflix наважились на другий сезон «Гри в кальмара», вклались в промо і хочуть здаватись серйозним гравцем на ринку, то і говорити про них треба саме так. Перша частина була специфічною формою розваги як для багатіїв, що спостерігають за стражданнями маргіналів, так і для глядачів. У проєкті ставили занадто сильний акцент на головному герої, тому зрозуміло, що ми його побачимо у фіналі, а несподіваних зворотів не станеться. Гра на виживання не хотіла здатись реалістичною, при цьому у ній завжди намагались відшукати критику соціальної політики Південної Кореї, впливу США, капіталізму тощо. Як на мене, це тут дуже другорядне і працює занадто погано. Так і перші два епізоди другого сезону «Гри у кальмара», цілі дві години, пішли в нікуди з усім моралізаторством, детективними елементами, натягнутими лініями стосовно гідності, честі, рівності. Розмови про те, що люди - це сміття, і таку тезу чим швидше треба закарбувати у пам'яті, втомлювали, але сцена про вибір між хлібом та можливостями хороша. Лише її я собі і залишу поміж всіх епізодів.
Другий сезон також банально гірше знятий, а акторська гра Лі Чон Че стала ще більш гіпертрофованою і її неможливо сприймати серйозно, як і перехід серіалу від такої собі притчі до ідеї месіанства. Герой з разу в раз повторює одні й ті ж репліки про те, що місце змінює людей, коли насправді людська сутність у цих умовах стає справжньою [якщо чесно, то краще передивіться «Платформу» Гальдера Гастелу-Уррутії, навіть другу, ніж витрачати 7 годин]. Хван Дон Хьок довго думав, як би викрутити нікчемний сюжет і у четвертому епізоді нарешті повертає русло проєкту до гри у всіх сенсах - тут вам і стокова музика, і комічні прийоми, і кривляння у міміці героїв, і очевидні недоліки монтажу звуку. Ледь не забула: капіталізм - це ж про страшних європейців та американців, а отже щонайменше один з молодих персонажів повинен мати проблеми з криптовалютою і спілкуватись з домішками англійської; треба щось інше, а отже додамо питання трансгендерності, яке не має ніякого сенсу навіть для цієї людини; треба трішки екшену і на екрані з'являється недолугий повстанський шутінг з кривим кліфхенгером.
Це так погано, як тільки можна собі уявити. Netflix, верни моє врем'я!
#житомирськийкінофестиваль
Другий сезон також банально гірше знятий, а акторська гра Лі Чон Че стала ще більш гіпертрофованою і її неможливо сприймати серйозно, як і перехід серіалу від такої собі притчі до ідеї месіанства. Герой з разу в раз повторює одні й ті ж репліки про те, що місце змінює людей, коли насправді людська сутність у цих умовах стає справжньою [якщо чесно, то краще передивіться «Платформу» Гальдера Гастелу-Уррутії, навіть другу, ніж витрачати 7 годин]. Хван Дон Хьок довго думав, як би викрутити нікчемний сюжет і у четвертому епізоді нарешті повертає русло проєкту до гри у всіх сенсах - тут вам і стокова музика, і комічні прийоми, і кривляння у міміці героїв, і очевидні недоліки монтажу звуку. Ледь не забула: капіталізм - це ж про страшних європейців та американців, а отже щонайменше один з молодих персонажів повинен мати проблеми з криптовалютою і спілкуватись з домішками англійської; треба щось інше, а отже додамо питання трансгендерності, яке не має ніякого сенсу навіть для цієї людини; треба трішки екшену і на екрані з'являється недолугий повстанський шутінг з кривим кліфхенгером.
Це так погано, як тільки можна собі уявити. Netflix, верни моє врем'я!
#житомирськийкінофестиваль