«Коли я працюю над книгою чи історією, я пишу щоранку.

Ніхто тебе не відволікає, вдома прохолодно чи навіть холодно, ти сідаєш за роботу, а в процесі письма стає тепло. Читаєш те, що вже написав, і завжди зупиняєшся в моменті, коли знаєш, що буде далі.

Наступного дня починаєш саме з цього місця. Пишеш, поки є сили й натхнення, поки розумієш, що буде далі, а тоді зупиняєшся й чекаєш наступного дня, щоб знову повернутися.

Зазвичай починаю о шостій ранку і можу писати до полудня, а іноді закінчую й раніше.

Коли зупиняєшся, відчуваєш порожнечу, і водночас — повноту. Це як кохання з людиною, яку любиш: тебе переповнює почуття. У цей момент ніщо не може нашкодити, нічого не відбувається і ніщо не має значення — аж до наступного дня, коли знову сідаєш писати.

Найважче — це дочекатися наступного ранку».