Кінець вересня 1974-го. Стівен і Табіта Кінг зупинилися на одну ніч у старому гірському готелі «Стенлі» в Колорадо. Виявилося, що вони єдині гості: наступного дня готель зачиняли на зиму.

Вечеряли вони самі у величезній залі, під записану оркестрову музику. Усі стільці, крім їхніх, уже стояли ногами догори на столах. Їм запропонували одну-єдину страву — все, що ще лишалося на кухні. Довкола — довгі порожні коридори.

Тієї ночі Кінгу наснився його трирічний син: хлопчик біжить коридорами, озирається через плече, очі розширені, кричить. Кінг прокинувся переляканий, весь мокрий, мало не впав з ліжка. За його словами, поки він лягав спати тієї ночі, уся книжка вже склалася в нього в голові. Це було «Сяйво».

Стівен Кінг — один з авторів, яких я аналізую у ґайді «Сторітелери». Як він робить жах із буденного — розбір усередині документу.

Забрати собі: https://storytellers.simonchuk42.chatgpt.site/