Трохи про приватне право🧐


Kanal geosi va tili: Ukraina, Ukraincha
Toifa: Huquq


Канал про приватне право

Связанные каналы

Kanal geosi va tili
Ukraina, Ukraincha
Toifa
Huquq
Statistika
Postlar filtri


програма.pdf
4.7Mb
🗓📺12.04.2024 року в зумі відбудеться І Міжнародна науково-практична конференція памʼяті І.В. Жилінкової
"Актуальні проблеми сімейного права".

⏳Meeting ID: 742 2657 1378
📈Passcode: 1000


♻️Чи свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі❓

Ухвала КЦС ВС від 20.03.2024 у справі № 712/3590/22

🔍Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування статті 65 СК України:
1️⃣наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядженні таким майном, а не на його придбання;
2️⃣наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

✳️Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:

✅договори між подружжям можуть одночасно бути укладені як щодо роздільного, так і стосовно спільного майна;

❇️за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його подружжя може регулювати, зокрема, набуття майна в особисту власність чи спільну сумісну власність;

📍згода дружини, чоловіка на розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;

🖌у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності;

📝не виключається можливість усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;

🖍наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;

📌у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

✂️З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо статті 65 СК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18).

1k 0 21 2 13

📚📔📗Опубліковано огляд правових висновків палат Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за 2018–2023 роки.


♻️Що нового передано на розгляд Великої Палати/Обʼєднаної палати⁉️

🔥 Ухвала КАС від 11.03 2024 в справі № 300/2457/19

📌 Передано на розгляд Об'єднаної палати КАС для формування у практиці Верховного Суду єдиного підходу до розв`язання питання щодо відшкодування шкоди завданої актом, який визнано неконституційним за період дії відповідного Закону до визнання його неконституційним. Ключовими правовими питаннями у цій справі є: наявність або відсутність у позивача права на відшкодування шкоди завданої актом, який визнано неконституційним, за період дії відповідного Закону до визнання його неконституційним; кваліфікація суми податку та військового збору, які утримані із довічного грошового утримання судді на підставі неконституційного акта, як матеріальної шкоди; застосовність в цьому контексті положення статті 1175 Цивільного кодексу України, присвяченого відшкодуванню шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої діяльності.

🔥 Ухвала КГС від 19.03.2024 у справі № 907/825/22

🔍Існує принципово різний підхід КГС та КЦС щодо застосування судами касаційної інстанції положень процесуального законодавства (ГПК України і ЦПК України) в частині процедури вирішення питання наявності/відсутності підстав для скасування оскаржуваного судового рішення у разі, якщо суд прийняв рішення про права, інтереси та обов`язки іншої особи, але не залучив останню до участі у даній справі

✂️Справа підлягає передачі на розгляд ВП ВС, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування положень пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, викладеного у постановах КЦС від 09.01.2024 у справі № 397/389/22, від 06.12.2023 у справі № 932/1140/21, від 03.08.2023 у справі № 754/1879/22, від 28.06.2023 у справі № 637/46/21, від 05.04.2023 у справі № 521/8184/20 (скасування судових рішень на підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України можливе саме за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси; проте така особа не скористалась своїм правом на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення).

🔥 Ухвала КГС від 12.03.2024 у справі № 911/1095/22

🖌Перед Верховним Судом у справі, що розглядається, постали такі питання: Чи є належним способом захисту порушених прав учасника ОСББ визнання недійсним рішення установчих зборів про створення такого ОСББ? Чи підлягає задоволенню позов учасника ОСББ про припинення об`єднання шляхом ліквідації при встановленні судом порушень порядку створення такої юридичної особи, передбаченого статтею 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (зокрема щодо недотримання вимог про проведення установчих зборів після державної реєстрації права власності на більше половини квартир та нежитлових приміщень у будинку)? Чи такі порушення не є істотними та їх можна усунути шляхом реорганізації об`єднання та виділу із нього іншої юридичної особи?

🖍КГС дійшов висновку про передання справи на розгляд ВП ВС з огляду на необхідність відступу від висновків ВП ВС, викладених у постановах від 16.10.2018 у справі № 916/4625/15, від 29.06.2021 у справі №916/964/19 щодо застосування статті 6 Закону України «Про ОСББ», а також згідно з частиною 5 статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему - який спосіб захисту права члена об`єднання є належним при оскарженні рішення установчих зборів про створення ОСББ, чи підлягає ліквідації ОСББ при встановленні порушень щодо порядку його створення, передбачених статтею 6 Закону України «Про ОСББ», і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.


♻️Хто може вимагати припинення права застави❓

Постанова КЦС ВС від 28.02.2024 у справі № 695/55/21

❇️Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

✅Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

📍Іпотека є правом на чужу річ (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

📌Тобто, право застави - це право на чужу річ. Вимагати припинення права застави може заставодавець або його правонаступник.

📖У справі, що переглядається:

🔍суди встановили, що 23 червня 2008 року ВАТ «Кредитпромбанк» і ОСОБА_2 уклали договір застави № 49.12/42/З360/08, відповідно до умов якого останній як майновий поручитель - заставодавець передав для забезпечення зобов`язань боржника ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 вересня 2007 року № 49.36/42/07-С у заставу майно, а саме транспортний засіб - фургон - C, марки MERCEDES-BENZ, модель 616 СДІ, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4;

✂️позивач ОСОБА_1 не є заставодавцем або його правонаступником, а тому не може вимагати припинення права застави;

🖌за таких обставин, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про можливість задоволення позову про припинення застави та припинення дії обтяження за цим договором за позовом особи, яка не є заставодавцем.


Судова Практика ZakonOnline (Верховний Суд та ЄСПЛ) dan repost
​​✍🏻ПОВЕРНЕННЯ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ З ТИХ ПІДСТАВ, ЩО ОСОБА НЕ ВИКОНАЛА ВИМОГИ УХВАЛИ ПРО УСУНЕННЯ НЕДОЛІКІВ, МОЖЛИВО ЛИШЕ У ТОМУ ВИПАДКУ, КОЛИ ОСОБА ОТРИМАЛА ВІДПОВІДНУ УХВАЛУ СУДУ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 307/3794/21
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 307/3794/21 від 14.02.2024 

У цій справі апеляційний суд повернув апеляційну скаргу одного з відповідачів. Не погоджуючись з такою позицією апеляційного суду, відповідач подав касаційну скаргу. В останній він зазначив, що апеляційний суд був зобов'язаний в силу закону вручати і надсилати судові рішення у паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про отримання. Це апеляційним судом не було зроблено, чим порушені норми процесуального права.

КЦС ВС задовольнив касаційну скаргу відповідача з огляду на наступне.

Повернення апеляційної скарги з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, тобто ознайомилася з її змістом, але ухилилася від виконання вимог, указаних в ухвалі.

Неотримання заявником копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху виключає можливість усунення особою зазначених у ній недоліків скарги в установлений судом строк.

При поверненні апеляційної скарги апеляційний суд встановив, що копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху надсилалася відповідачу за місцем його реєстрації, і саме на цю адресу надсилалася уся судова кореспонденція, однак жодних поштових відправлень до апеляційного суду за 10 місяців так і не повернулося.

За таких обставин з урахуванням того, що відповідач ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху не отримав, суд апеляційної інстанції зробив неправильний висновок про повернення апеляційної скарги.

❓ Порушено права відповідача?

ZakonOnline - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

 👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.


♻️Як обов'язковий спадкоємець може приняти спадщину та чи спадкується право на обов`язкову частку в спадщині⁉️

Ухвала КЦС ВС від 13.03.2024 у справі № 346/2744/21

❓Ключовими питаннями, які постали перед судами є такі: як може відбуватися прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем; чи спадкується право на обов`язкову частку в спадщині (зокрема, у разі якщо прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем відбулося згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК, і таке право не оформлене обов`язковим спадкоємцем);

🔎Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що впрактиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем та спадкування права на обов`язкову частку:

1️⃣ обов`язковий спадкоємець не може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК. Право на обов`язкову частку не спадкується навіть у разі прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем, але за відсутності її оформлення.
2️⃣обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК. Право на обов`язкову частку спадкується навіть у разі прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем, але за відсутності її оформлення.

❇️Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:

📌тлумачення частини третьої статті 1268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець встановив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК;

📍законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права;

❗️право на обов`язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення.

✂️З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права (частини третьої статті 1268 ЦК та статті 1241 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 761/24381/14 (провадження 61-14459св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 2-93/2009 (провадження № 61-13648св20), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 199/9931/15ц (провадження № 61-7525св18).


♻️Чи порушує презумпцію невинуватості усунення померлого спадкоємця, якщо він був обвинувачений у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину⁉️

Ухвала КЦС ВС від 13.03.2024 у справі № 688/2840/22

🔍Під час розгляду справи перед ВС постало питання чи можливо у цивільній справі встановлювати обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду справи, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 284 КПК та чи буде порушенням презумпції невинуватості.

🖌У надісланих висновках членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді запропоновано різні (протилежні) підходи до вирішення зазначених питань, що свідчить про існування у цій справі виключної правової проблеми на межі галузей цивільного, кримінального, цивільного процесуального та кримінального процесуального права. Зокрема, зазначається:
1️⃣«можливість застосування положень ч. І ст. 1224 ЦК не залежить від того, чи існує стосовно відповідної особи обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили і яким її було визнано винною в умисному вбивстві (замаху на умисне вбивство) спадкодавця чи можливого спадкоємця»;
2️⃣«презумпція невинуватості є принципом кримінального та кримінально-процесуального права, а не права цивільного чи цивільного процесуального. Тому ця презумпція має значення під час вирішення спорів про право цивільне лише тоді, коли норми матеріального цивільного права прямо оперують категоріями права кримінального - «злочин», «кримінальне правопорушення» тощо. З огляду на це встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця особою, померлою на час розгляду відповідного спору про право цивільне, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України), а так само на підставі будь-яких інших належних, допустимих та достовірних доказів, не порушує презумпцію невинуватості»;
3️⃣«наявність ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого сама по собі не може бути підставою для усунення особи від спадкування на підставі ч. 1 ст. 1224 ЦК». Відповідно до ч. 1 ст. 62 КУ, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Конституційна норма не передбачає використання для цілей встановлення вини «обставин обвинувального акту» та «підстав закриття кримінального провадження». Виходячи з цього, презумпція, про яку йдеться у питанні, може бути спростована, але лише обвинувальним вироком суду, а не виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження».

✳️Беручи до уваги вищенаведені обставини справи, норми матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли у цій справі, а також зважаючи на протилежні наукові висновки висококваліфікованих фахівців у сфері права, колегія суддів вважає, що у справі виникла виключна правова проблема щодо вирішення питання:
❓1) чи можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого?
❓2) чи буде порушенням презумпції невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК)?

📍Для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики колегія суддів КЦС вважає, що справа підлягає передачі на розгляд ВП ВС.


♻️Як форс-мажор впливає на виконання договірного зобов’язання ⁉️

Постанова КЦС ВС від 13.03.2024 у справі № 686/16312/22

📒Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 ЦК України).

📍За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов`язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У статті 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов`язання, а не за виконання договірного зобов`язання. Тому стаття 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов`язання (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року в справі № 757/58385/16-ц (провадження № 61-17601свп18)).

❇️Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК України). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

📌Касаційний суд зауважує, що на рівні норм ЦК України законодавець не внормував застосування конструкції форс-мажору в цивільних відносинах. Традиційно в цивільних відносинах форс-мажор є договірною підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності. Проте це не перешкоджає учасникам цивільного обороту врегулювати свої відносини з врахуванням принципу свободи договору.

❗️Очевидно, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема: застосування конструкції форс-мажору в своїх відносинах (на які випадки поширюється форс-мажор, які правові наслідки існування форс-мажору (наприклад, право на зміну чи розірвання договору); чим підтверджується форс-мажор; чи впливає існування форс-мажору на виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі такого договору; як позначається існування форс-мажору на строках виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору.

🔍📖У справі, що переглядається, у договорі від 21 вересня 2021 року № 22-ЗБ/ПЗ/2021 сторони домовилися про те, що строк, встановлений для виконання стороною зобов`язань за договором, подовжується на період, аналогічний періоду дії для такої сторони форс-мажорних обставин (пункт 15.4), та визначили, що якщо дія форс-мажорних обставин продовжується більш ніж один місяць, сторони можуть змінити умови договору чи вимагати його розірвання (пункт 15.5). Тобто учасники обороту визначили, як форс-мажор впливає на строки виконання цивільно-правового зобов`язання, яке виникло на підставі договору, та правові наслідки існування форс-мажору (право на зміну чи розірвання договору); з урахуванням пункту 15.4 договору від 21 вересня 2021 року № 22-ЗБ/ПЗ/2021, строк виконання обов`язку щодо повернення зерна не настав унаслідок існування форс-мажорних обставин. Тому судам належало відмовити у задоволенні позову з цієї підстави. Натомість суди відмовили в задоволенні позову внаслідок необґрунтованості.


презентація практика ОП 22 03 2024.pdf
880.1Kb
📺🎥 Сьогодні в зумі з Харківським регіональним відділенням Національної школи суддів України поговорили трохи про актуальну практику Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду


♻️Віндикаційний та негаторний позови: суддя Верховного Суду взяв участь у дискусії

✳️Суддя розділив свою доповідь на три блоки. У першому з них він порушив питання, як розвивалася конструкція речей поза оборотом. Ще римляни виділяли категорії таких речей, зокрема: ті, що належать богам, та ті, які відносяться до громадських. Тобто такі речі не можна було набувати у приватну власність і вони захищалися, зокрема в адміністративному порядку interdicta popularia, застосування якого міг вимагати кожен громадянин Риму від імені суспільства, інтереси якого були порушеними. Пізніше подібний адміністративний порядок був, серед іншого, в німецьких землях. Але в сучасній Україні такого правового регулювання немає. На рівні публічно-правових норм закріплена певна компетенція органів державної влади й місцевого самоврядування, однак далі вмикається приватноправовий інструментарій.

📍Другий блок суддя присвятив негаторному позову. Він зазначив, що «ми живемо ілюзією того, що знаємо, що таке негаторний позов». Ми вважаємо, що віндикаційний і негаторний позови розмежовуються, бо так повелося з Риму. Насправді це не зовсім так. Конструкція віндикації довго формувалась у Римі в різні періоди, з’являлися різні її моделі. Те саме відбувалося з негаторним позовом – «позовом про заперечення». На певному етапі все зводилося до заперечення наявності в певної особи права сервітуту, коли хтось починав ходити через чужу земельну ділянку і власник, пред’являючи actio negatoria, заперечував право сервітуту. Так тривало досить довго, і тільки на певному етапі почали говорити, що віндикація та негаторний позов мають забезпечувати повноцінний захист права власності. Пізніше в правопорядках європейських країн почали міркувати в контексті співвідношення віндикаційного й негаторного позовів для забезпечення захисту права власності. Негаторний позов був спрямований на звільнення від будь-яких порушень. Спікер звернув увагу і на ст. 391 ЦК України, яка передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Тобто варто задуматися, що це можуть бути за перешкоди та чи може, наприклад, бути такою перешкодою запис у реєстрі нерухомості (якщо мовиться про «очищення реєстру»). Адже коли ми говоримо про захист таких об’єктів, як водний фонд, культурна спадщина та ін., так чи інакше йдеться про «очищення реєстру».

📌Доповідач акцентував і на небезпеці повернення ст. 146 ЦК УРСР «Витребування неправомірно відчуженого державного і громадського майна», у якій була закріплена необмежена віндикація. «У мене враження, що ми міркуємо про певну модель чогось необмеженого. Можна це назвати моделлю негаторного позову, можна – віндикаційного, але лишається ілюзія повернення ст. 146 ЦК УРСР», – сказав суддя і додав, що законодавець змінив цей підхід, прибрав відповідну статтю. До того ж зробив це в 1993 році після прийняття Закону України «Про власність».

🖌У третьому блоці Василь Крат звернув увагу на перекваліфікацію позовних вимог. Перекваліфікація вимоги має важливе значення в процесуальному аспекті, оскільки навряд чи з огляду на предмет та підстави позову, предмет доказування кожна вимога допускає здійснення перекваліфікації. Він зазначив, що незалежно від того, що вказується в позові – витребувати, повернути, усунути перешкоди – є ризик того, що відбудеться, на жаль, ex post перекваліфікація тієї чи іншої вимоги судом. Ідеться про питання співвідношення не тільки віндикації та негаторки, але й вимог в інших категоріях спорів. В одному з рішень ЄСПЛ вказав, що суд апеляційної інстанції здійснив перекваліфікацію вимог і це стало хоч і не головною, але однією з підстав задоволення заяви (GUSEV v. UKRAINE, № 25531/12). Тому слід визначитися, у межах яких позовів (про присудження, перетворювальних, про визнання) може відбуватися перекваліфікація (в якій судовій інстанції може відбуватися перекваліфікація).


♻️Договір про надання майданчика для паркування для експлуатації, утримання та облаштування є договором найму чи про надання послуг⁉️

Постанова ОП КГС ВС від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23

📔63. Відтак для кваліфікації послуги головним є предметний критерій: предметом договору про надання послуг є процес надання послуги, що не передбачає досягнення матеріалізованого результату, але не виключає можливість його наявності. Близька за змістом правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц.

📍64. На відміну від послуги, чітко визначеною метою договору оренди є набуття орендарем права користування майном, яке є похідним від права власності та носить матеріальний характер, проявляється у споживанні корисних властивостей речі.

📌65. Аналіз наведених положень закону, які визначають суть оренди та послуги, свідчить про те, що договір оренди відрізняється від договору про надання послуг своїм предметом. Зокрема, послуга існує як окреме явище - певне нематеріальне благо, споживається в процесі вчинення певної діяльності або здійснення певної діяльності, не набуваючи матеріального вигляду. В свою чергу, предметом оренди є майно, тобто об`єкт матеріального світу, що визначений індивідуальними ознаками і є неспоживною річчю, або майнові права, як особливий вид майна.

✏️66. Суди попередніх інстанцій встановили, що сторони підписали акт приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію. Визначили строк користування, порядок передання майданчика для паркування та повернення, ціну договору та порядок розрахунків, спосіб оплати за користування ТОВ "Ватікан" майданчиком для паркування.

📘67. Враховуючи викладене, оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, Верховний Суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором найму.

✂️69. Враховуючи викладене вище, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.06.2018 у справі №910/20720/16 та від 03.02.2020 у справі №910/6312/19, щодо застосування ст.901 ЦК до договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування та зазначає, що такий договір за своєю правовою природою є договором найму.

📙70. Водночас предметом спірного договору найму є обладнаний під паркування майданчик, а не майнові права на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів.

🗳️71. Права поділяються на абсолютні і відносні. До абсолютних належать права, яким кореспондує обов`язок невизначеного кола осіб не порушувати їх (і які можуть бути порушені невизначеним колом осіб). Наприклад, це право власності, сервітуту, емфітевзису, речової оренди, майнові права інтелектуальної власності. Відносними правами є ті, яким кореспондують обов`язки окремих осіб (і які можуть бути порушені тільки цими особами).

72. Право на організацію та експлуатацію місць для платного паркування транспортних засобів не належить ані до першої категорії, ані до другої. Власне, воно взагалі не є окремим правом. Воно є лише проявом здійснення правомочності користування паркувальним майданчиком певним чином, і може бути порушене не як таке, а як вчинення перешкод у здійсненні права користування.

73. Тому необхідно відступити шляхом уточнення також від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі №910/8413/17, про те, що договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування є договором найму майнових прав. Уточнення полягає в тому, що такий договір є договором найму комунального майна (паркувального майданчика).


Ранкова подорож на Пленум🚌

2.2k 0 33 2 102

♻️Суддя ВС у Касаційному цивільному суді Василь Крат звернув увагу, що хоч юридична особа і є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, вона має універсальну правоздатність. Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов’язки. Однак якщо для фізичної особи це природні дії, які вона виконує безпосередньо сама, то юридична особа з огляду на те, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває права та обов’язки через, зокрема, свої органи управління. Ключовою для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи в разі вчинення правочину юридичною особою виступає не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Інакше кажучи, виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи.

🔍У вирішенні цієї категорії спорів основним є те, що з погляду корпоративних відносин директор не є суб’єктом, а тому не може бути їх учасником. Він виступає лише виконавчим органом юридичної особи. Водночас спори в корпоративних відносинах мають відбуватися лише між суб’єктами. Тобто кваліфікація корпоративного спору як спору директора і юридичної особи є певною мірою юридичним оксюмороном.

📍Говорячи про судову практику Верховного Суду, яка стосувалася звільнення директора товариства у випадках, коли не було можливості скликати загальні збори, Василь Крат наголосив на тому, що обмеження прав особи на припинення трудових відносин може істотно позначитися на сфері її приватного життя. Приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя», в принципі, не виключає відносин професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме в межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом.

📌Праця людини (хай ким вона є – звичайним працівником або директором) має для неї неабияке значення в багатьох контекстах: як у матеріальному, так й у контексті самореалізації і взагалі приватності особи. Наявність у реєстрі інформації щодо позивача як керівника товариства належить до його професійної діяльності та охоплюється поняттям «приватне життя».

📝Спікер звернув увагу на те, що мають різнитися механізми, коли юридична особа перебуває в «недієвому» стані (наприклад, якщо засновник / учасник не здійснює жодних своїх корпоративних прав або якщо він помер) і коли вона веде звичайну підприємницьку діяльність.


CONCEPTUAL CIVILISTIC dan repost
Шановні колеги!
Ані наукових праць, ані навіть публікацій такого жанру, як це подається в телеграмканалах – коротких та змістовних – на тематику, що має концептуальне значення, в Україні майже відсутні. Час від часу я намагаюся це зробити, але в силу величезної зайнятості не завжди виходить це робити частіше.
Дві причини спонукають мене до цього посту – запит ВС та підготовка і проведення вебінару по корпоративним і трудовим спорам по звільненню директора. Питання «комбінації» або «накладення», або «співіснування», або «конкуренція» різних правовідносин – доволі непросте. Буває, що цивільним правовідносинам передують публічні (назвемо їх так загальним чином, щоб не деталізувати). Прикладом можуть бути правовідносини при приватизації, які починаються в публічній сфері і переходять до приватної – перетворення державного підприємства на акціонерне товариство або укладення договору купівлі-продажу. Буває, що цивільні правовідносини весь час існують поряд із іншими – наприклад, коли директор ТОВ обирається і з ним укладається контракт. А буває, що цивільні правовідносини як в бургері вмонтовані в інші – наприклад, при застосуванні ч.2 ст. 46 ЦК України. Коли поняття воєнних дій, їх розпочинання тощо регулюється публічним законодавством. Оголошення особи померлою регулюється цивільним з-вом, а правові наслідки цього – не лише цивільним, а й правом соціального забезпечення тощо, а також має значення для бюджетних відносин.
Мені видається, що це не просто доволі цікаво, а й вкрай важливо для правозастосування, адже яку воли вибрати норму – чи цивільну, чи трудову, чи публічно-правову, і який суд буде розглядати спір – важливо для всіх – і учасників цивільних правовідносин, і адвокатів, і суддів.
Хотілося б на цю тему поміркувати.
(далі буде)


♻️Чи може особа, яка не оскаржувала рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, оскаржувати його в касаційному порядку⁉️

Ухвала КЦС ВС від 06.03.2024 у справі № 227/2301/21

🔍61.В практиці касаційних судів (Касаційного адміністративного суду, Касаційного господарського суду, Касаційного цивільного суду) у складі Верховного Суду склалося два протилежні підходи при тлумаченні норм процесуального права, якими визначається право на касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку учасником справи, який ані подавав апеляційну скаргу на таке судове рішення, ані приєднувався до поданої іншим учасником справи апеляційної скарги.

1️⃣Відповідно до першого підходу, з врахуванням принципів змагальності, диспозитивності, пропорційності, обов`язковості судового рішення, неприпустимості зловживання процесуальними правами, виходячи з того, що будь-якому судочинству притаманна стадійність, учасник справи може реалізувати своє право на касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції лише за умови, що він скористався своїм правом на апеляційне оскарження такого рішення та його доводи щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення були перевірені судом апеляційної інстанції.

2️⃣Другий підхід передбачає врахування лише тієї обставини, чи відбувся перегляд справи в суді апеляційної інстанції безвідносно того, хто з учасників справи ініціював перегляд судового рішення, допускаючи можливість касаційного судового рішення суду першої інстанції учасником справи, який не оскаржував його до суду апеляційної інстанції.

📍62. Разом з тим, зі змісту статей 13, 293, 302, 308, 328 КАС України, статей 17, 47, 254, 269, 265, 287 ГПК України, статей 17, 50, 352, 363. 367, 389 ЦПК України вбачається, що право на касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції учасниками справи врегульовано однаково у всіх процесуальних нормах, що дозволяє стверджувати, виходячи з наведених правових позицій різних касаційних судів у складі Верховного Суду, про існування різних підходів у тлумаченні і правозастосуванні одних й тих самих норм процесуального права.

✂️70. З огляду на викладене вище, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 січня 2024 року у справі № 911/84/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 вересня 2023 року у справі № 916/3674/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі № 160/7726/18 щодо можливості розгляду касаційної скарги на рішення суду першої інстанції особи, яка не оскаржувала його в апеляційному порядку.


♻️Чи може бути ДНК-тест доказом батьківства згідно частини третьої статті 53 КпШС❓
 
Рішення ЄСПЛ від 14.03.2024 за заявою № 62020/14 в справі «MOLDOVAN v. UKRAINE»
 
📌ЄСПЛ вказав, що:
 
📍у цій справі національні суди відхилили заяву заявника в основному тому, що він не довів, що його мати і померлий передбачуваний батько коли-небудь спільно проживали або що Ч. коли-небудь визнавав своє батьківство будь-яким чином. Ці обставини вимагалися Кодексом про шлюб і сім’ю 1969 року, який був визнаний застосовним до справи заявника згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду від 2006 року, з огляду на дату народження заявника (§ 45);
 
📔Кодексом про шлюб і сім’ю 1969 року був прийнятий в той час, коли тестування ДНК ще не було поширеним. Таким чином, положення статті 53 Кодексу надавали можливість встановлювати батьківство на «соціальних» підставах. Ці положення залишалися незмінними протягом десятиліть, навіть коли надійне тестування ДНК вже широко використовувалося (§ 46);
 
🖌️у цій справі Апеляційний суд, підтвердивши застосовність Кодексу 1969 року і роз'яснивши, що для дитини, народженої до 1 січня 2004 року, докази ДНК самі по собі не можуть бути підставою для судового визнання батьківства, зробив додатковий коментар, мимохідь згадавши про сумніви щодо достовірності доказів ДНК, поданих заявником. Касаційний суд підтримав цей підхід у своєму односторінковому рішенні (§ 49);
 
❇️Суд не покликаний вирішувати будь-які питання щодо достовірності результатів ДНК-тесту, оскільки з аргументації національних судів у будь-якому випадку очевидно, що, оскільки у справі заявника застосовувався Сімейний кодекс 1969 року, єдиними обставинами, які фактично могли вважатися належними доказами батьківства, були «соціальні» обставини, передбачені цим кодексом. Питання, яке стоїть перед Судом, полягає не в тому, чи були достовірними докази ДНК або чи був Ч. батьком заявниці, а виключно в тому, чи свідчать застосований підхід і результати провадження про порушення позитивних зобов'язань держави за статтею 8 (§ 51);
 
✅у розглянутому національному провадженні, яке розпочалося у 2012 році, суди керувалися Постановою Пленуму Верховного Суду 2006 року, яка вимагала застосування до справи заявника Кодексу про шлюб і сім’ю 1969 року, що робить доказ спільного проживання необхідним для визнання батьківства. На думку Суду, наслідки такого підходу можна порівняти з наслідками негнучких строків або інших процесуальних обмежень, які унеможливлюють встановлення або оспорювання батьківства, зокрема з використанням нових методів тестування. Суд неодноразово вказував, що такі обмеження суперечать важливості інтересу приватного життя (§ 52);
 
❗️хоча до функцій Суду не входить тлумачення національного законодавства або висловлення думки щодо доцільності правового регулювання, обраного законодавчим органом держави-відповідача у певній сфері, за цих обставин Суд доходить висновку, що зазначений підхід національних судів у поєднанні з їхньою нездатністю розглянути надані їм докази ДНК з достатньою ретельністю становив порушення їхніх позитивних зобов'язань за статтею 8 щодо забезпечення права заявника на повагу до його приватного життя (§ 53);
 
‼️відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції (§ 54).


Судова Практика ZakonOnline (Верховний Суд та ЄСПЛ) dan repost
​​✍🏻ПРИПИСИ СК УКРАЇНИ ТА ІНШИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ НЕ МІСТЯТЬ ЗАБОРОНИ ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ СТОСОВНО СИНА/ДОЧКИ ПІСЛЯ ДОСЯГНЕННЯ НИМИ ПОВНОЛІТТЯ

⚖️Правова позиція ВС у справі № 185/9339/21
👨🏻‍⚖️Рішення ВС у справі № 185/9339/21 від 29.01.2024

У цій справі КЦС ВС вказала необхідність з'ясування питання, як має діяти суд у разі, якщо на час подання позову про позбавлення батьківських прав така дитина була неповнолітньою, а на час ухвалення рішення по суті спору - вже досягла повноліття.

За результатами дослідження цієї проблеми, ВС зробив наступні висновки.

Виходячи зі змісту ст.164 СК України, наявність підстав для позбавленням батьківських прав не пов'язується із досягненням дитиною повноліття. У ч.2 цієї статті зроблено застереження лише щодо позбавлення батьківських прав матері, батька лише у разі досягнення ними повноліття.

Факт досягнення дитиною повноліття під час розгляду спору по суті та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати у сукупності факти виконання/невиконання батьками своїх обов'язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття.

У разі подання позову про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини суд не може відмовити у такому позові з тієї підстави, що під час розгляду цивільної справи і вирішення спору по суті дитина досягла повноліття.

Незважаючи на досягнення дитиною повноліття, суд має встановити обґрунтованість чи необґрунтованість передбачених ст.164 СК України підстав позову про позбавлення відповідача батьківських прав та ухвалити відповідне судове рішення.

❓Підтримуєте позицію ВС?

ZakonOnline - швидкий пошук судової практики

#Цивільний_процес #правова_позиція

👉 З аналізом судової практики у сфері приватного права можна також ознайомитись на телеграм-каналі «Трохи про приватне право» Василя Крата, судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, за посиланням: https://t.me/glossema.


Верховний Суд dan repost
​​Посилання на список вакантних посад, розміщений на вебсайті, не є доказом виконання роботодавцем вимог щодо працевлаштування працівника, посада якого підлягає скороченню – ОП КЦС ВС

При звільненні працівника у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) посилання роботодавця на інтернет-ресурс і зазначення, що працівник може ознайомитися з актуальним списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації і досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання роботодавцем своїх обов’язків, передбачених ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, щодо працевлаштування працівника.

Такий висновок з метою забезпечення єдності судової практики зробила Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, розглянувши справу за позовом працівника, звільненого на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням штату, про поновлення на роботі.

Відповідно до обставин справи позивач перебував у трудових відносинах із банком. Банк направив працівнику повідомлення про його наступне вивільнення через скорочення штату внаслідок проведення реорганізації та запропонував йому розглянути список вакантних посад, розміщений на вебсайті установи.

Районний суд задовольнив позов, а суд апеляційної інстанції змінив це рішення в частині розміру стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Розглянувши справу, ОП КЦС ВС зауважила, що за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав обов’язок щодо працевлаштування працівника, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з’явилися на підприємстві протягом усього періоду та існували на день звільнення.

Посилання роботодавця на інтернет-ресурс і зазначення, що працівник може ознайомитися з актуальним списком вакантних посад та обрати посаду відповідно до спеціальності, кваліфікації і досвіду за відповідним посиланням, не є належним доказом виконання відповідачем своїх обов’язків, передбачених ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, оскільки неможливо достеменно встановити, які саме вакансії на той період перебували на вказаному відповідачем інтернет-ресурсі, чи були там усі наявні в той час вакантні посади, чи ознайомлювався позивач із зазначеним переліком вакансій і чи мав позивач узагалі доступ до вказаного інтернет-ресурсу. Тому посилання роботодавця на інтернет-ресурс не дає змоги встановити, що вакантні посади (інша робота) були доведені до відома працівника.

Крім того, обґрунтованими є висновки судів про те, що пропозиція працівнику, вивільнюваному на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, працевлаштуватися на загальних умовах на роботу в новоствореному підрозділі суперечить змісту ст. 49-2 КЗпП України.

Постанова Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 638/14165/21 (провадження № 61-13363сво23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117206186.

Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду –
https://lpd.court.gov.ua.


Video oldindan ko‘rish uchun mavjud emas
Telegram'da ko‘rish
📺⏳Трохи сьогоднішнього відео про речі поза оборотом, модель негаторного позову, перекваліфікацію вимог

20 ta oxirgi post ko‘rsatilgan.