я живу в верховітті будинків і навіть не мрію
ступати на землю
брудну і велику,
що замішана з пилу і теплого молока.

ну хіба що лиш визирну з крони,
як весна буде з поля іти і квітчати вам груди травою,
у тій смужці маленькій, де сотні уже прапорів.

що чекати, як рік високосний.

тільки пам'ять про тебе болить так, що зорі серпневі
покололи всю душу - буває, за нею сягну
і під ніготь залазить холодне проміння.

від ранесеньких літ
я обожнюю давнє повір'я -
на Явдохи лягати на землю і слухати як позіхає земля,
пробудившись по той бік ріки.

сподіваюсь ти крутиш гайки у колесах орбіт
і замінюєш шпиці сузір'ям,
бо підозрюю там вже давно все до біса зламалось
й просило міцної руки.