It's «Анора» time.По-перше,
чому цей фільм шкідливий. Все дуже просто - він повертає росіян у культурний світовий простір. Вони були у ізоляції з 2022-го, а найбільшим винятком був
Кіріл Сєрєбрєнніков, який прописався у Каннах. Нагадаю, що це не через те, що він талановитий автор - росія була
найкращим ринком (20%) за кількістю відвідувачів для французького кіно в 2023 році. «Анора» розповідає про росіянина, тут грає ряд російських акторів, яких також потенційно номінуватимуть на головні премії [чи вже запрошують у майбутні проєкти], зі сценарієм режисеру Шону Бейкеру допомагав росіянин, тут є російська мова і російська музика. Світ васхітілся. Наперед скажу, що якби замість росіян були українці, я б назвала цей шлак шлаком ще раз.
Але висловлю
окреме враження про фільм поза першим пунктом. Як розвивається сюжет:
ми бачимо головну героїню-стриптизерку «в роботі» - її замовляє син російського олігарха - на куражі вони одружуються після кількох його «замовлень» - про це дізнаються на росії і хочуть розірвати шлюб - хлопець тікає, кидає вже дружину з надісланими робітниками-вірменами батька - вечір вони шукають його містом, влаштовуючи у різних локаціях хаос - знаходять, анулюють шлюб, дівчина повертається додому. The End. Пропоную задуматись, про що цей фільм. Шон Бейкер любить розповідати про маргіналів, про людей у складних обставинах. Якщо сама специфіка роботи головної героїні в «Анорі» мала сприйматись за складність, тоді цей фільм про це. Але дівчину не показують як ту, яка страждає - навпаки вона намагається скористатись можливістю зірвати куш від дурного інфантильного сина олігарха. Тому це і не історія про трагічне кохання, коли грубі дорослі руйнують романтику молоді, адже любові тут не було у зародку. Це не сюжет про «Ромео і Джульєтту», але точно розповідь про гроші - хлопцю хочеться закріпитись у США, аби не повертатись до росії, де доведеться працювати, а дівчина лише впродовж кількох днів переходить від «кілька доларів за приватний танець» до «ета рускій соболь, он дароже, чєм ваша норка». Смішно дивитись моменти, коли хлопець включає телевізор, де грає один з його улюблених російських гуртів, і він дивується, що дівчина цю музику не чула; чи коли він у напівтиші називає прізвище батька, як заможної фігури, від імені якої має бути страшно, проте дівчина знову не має ніяких асоціацій. Тому з функцією зображення деградації молоді Шон Бейкер впорався, але це найгірший фільм у його фільмографії, який насправді не зачіпає тему сексуальності як інструменту. Ті зародки у вигляді сцени у машині з Юрой Борісовим ні про що не говорять, крім того, що дівчина здивована, що її не хочуть:
- Чому ти мене не зґвалтував?
- Бо я не ґвалтівник.
Absolute cinema.Фільм точно має шанси відмітитись і у номінаціях за акторську гру. Дивно, що гру Борісова взагалі обговорюють - за всю свою присутність він виконує виключно фонову функцію без реплік, а тому не має ніяких емоцій. Певна частина глядачів намагається віднайти формування зв'язку Анори з його героєм, але, як на мене, це притягнуто за вуха. Сама Майкі Медісон зіграла непогано, та від неї більшого за крик, нецензурну лексику і «кіпіш» не вимагали. Те ж з Марком Ейдельштейном - я дивуюсь, чому його підписують на нові претензійні проєкти, так як представити якийсь образ йому не вдалось. Він просто хлопчик, «який завжди щасливий».
І до улюбленого. Шона Бейкера номінують за монтаж: у фільмі і дійсно нема «неправильних» склейок. Зокрема це через те, що сама зйомка нудна і нагадує репортажну, коли ми не можемо зачепитись за об'єкт чи суб'єкт, а бігаємо по квартирі, місту разом з оператором. Ми всюди і водночас ніде. Якщо і вишукувати бодай щось цікаве, то нехай це буде сцена появи вірмен у будинку, але перфоманс швидко переходить у стадію хаосу. Що ж до кольору, то це щось сіре, вицвіле і нудне, навіть та ж сцена у Лас-Вегасі, яку теж використовують для постерів. І ще - де музика?
Я не вибудовувала очікувань, не прагнула уникати того, що якісне могло мати кіно. Але воно не має нічого. Який рік, таке й кіно, мабуть. Ще й з росіянами, фу.
