Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ

У Єгипті на річці Нілі було місто, що називалося Фіви. У цьому місті народився блаженний Патапій. Батьки його були християнами і виховали свого сина в благочесті та страху Божому. Досягнувши повноліття, він залишивши дім свій, батьків і друзів, прийняв чернецтво. Віддалившись у пустелю Єгипетську, він жив для Бога, подвизаючись у пості і молитвах. Коли про нього дізналися і багато хто став приходити до нього і прославляти його за доброчесне життя, він розчулився, що безмовність його порушується і що його хвалять уста людські. Залишивши Єгипет, він прийшов до Константинополя. Тут він зачинився в келії, влаштувавши її поблизу Влахерн, при міській стіні, і перебував у безмовності, наче в пустелі, ніким невідомий, окрім Єдиного Бога, розмовляючи тільки з Богом у безперестанній молитві. Але як не може сховатися місто, що стоїть на вершині гори, так не може перебувати в невідомості й людина доброчесна, яка досягла досконалої святості. Сам Бог прославляє тих, хто прославляє Його. Так і цей чоловік, досконалий у святості й рясно наділений благодаттю чудотворення, відкритий і прославлений Богом, скоро був знайдений, як скарб, прихований на полі. Бо один християнський юнак, будучи сліпим від народження, керований Самим Богом, прийшов до келії преподобного отця Патапія і просив блаженного помолитися Богові за дарування йому зору, щоб бачити все творіння Боже і від нього приходити до досконалішого пізнання самого Творця і прославляти Його. Преподобний, бачачи його віру, умилосердився над ним і сказав:
– В ім’я Іісуса Христа, що дає сліпим світло, а мертвим – життя, прозри.
І негайно розкрилися у сліпонародженого очі і він став бачити, і прославив і подякував Богові. Юнак був відомий багатьом; тому, бачачи, що він прозрів, усі здивувалися і стали питати, як це сталося; він же не приховав імені чудотворця і благодійника свого, через якого отримав від Бога зцілення. Слава про це чудо і про преподобного пронеслася в народі, і відтоді багато хто став приходити до Патапія, просячи його молитов.
Зробивши безліч чудес, преподобний отець наш Патапій наблизився до блаженної своєї кончини і в глибокій старості відійшов до Бога, Якому догоджав усе своє життя. Похований він був з честю в церкві святого Іоанна Предтечі.

Святий Амвросій народився 340 року в Північній Італії в багатій і знатній римській родині. Здобувши прекрасну юридичну освіту, він незабаром піднявся і з 370 року обійняв посаду консульського префекта (правителя) провінцій Лігурії та Емілії. Одного разу в Медіолані (сучасному Мілані), головному місті Лігурії, відбувалися вибори єпископа, і між православними та аріанами точилися гарячі суперечки. Амвросій з’явився в храм для наведення порядку, і раптом якийсь голос, ніби дитячий, пролунав: “Амвросій – єпископ”. Народ і сам імператор Валентин побачили в цьому Боже обрання. Даремно Амвросій, який був тоді ще серед оголошених, які готувалися до Хрещення, відмовлявся і навіть сховався з Мілана. Він змушений був погодитися на одностайне обрання, прийняв Хрещення і протягом восьми днів пройшов усі церковні ступені та був висвячений на єпископа (374 р.).
Насамперед після посвячення він роздав бідним своє майно. Потім став старанно вивчати Святе Письмо і творіння отців Східної Церкви. Тільки після цього він виступив на теренах єпископської діяльності.
Святий Амвросій мужньо боровся проти аріанської єресі, якій протегувала імператриця Юстина. На згадку перемоги над аріанством він склав гімн “Тебе Бога хвалимо”, який досі співають на подячних богослужіннях. За його наполяганням викреслено було з імператорського титулу язичницьке звання верховного священика (pontifex maximus), жерців та ідольські капища позбавили казенного утримання, погасили так званий священний вогонь весталок і винесли із сенату статую Перемоги.
Святий Амвросій явив зразок пастирської твердості, коли наважився не допустити до храму імператора Феодосія, після кривавого побиття фессалонікійців, які обурилися проти нього. Амвросій сказав імператору: “Людина, яка пролила стільки крові, не може бути в храмі Бога світу”. Імператор заперечив: “І Давид згрішив, але не позбувся милості Божої”. На що Амвросій відповів: “Ти наслідував Давида у злочині, наслідуй же його і в каятті”, і наклав на нього епітимію для примирення з Богом і Церквою.
У 387 р. під впливом його проповідей увірував і прийняв Хрещення блаженний Августин, який став потім єпископом і найбільшим богословом Західної Церкви.
Останні роки життя Амвросій провів у постійній молитві, спокійно і радісно чекаючи своєї кончини, яка настала 397 року. Святий Амвросій шанується серед найбільших богословів і отців Церкви. Він відомий також як укладач церковного співу: він ввів розмірний такт, правильні ритми і різноманітні мелодії в співі. Багато текстів пісень він запозичив у святого Єфрема Сиріна та в Іларія, але й сам написав близько 30 гімнів.