Що там у Коморі?

Але перевага наша на Майдані була не тільки в численності — ми виграли не самою лиш масою, в тім-то й річ: коли з громади стає «великий чоловік», це означає велич не тільки кількісну, і такий «чоловік», відмасштабований до колективного субʼєкта історії й описаний у Статті 5 Конституції України, просто не вміщується в приціл снайперської ґвинтівки (ані танка, ані РСЗВ...), ні в прямому, ні в переносному сенсі: для зловмисників він завжди буде невидимий, а отже й недосяжний - тим, що не передбачений. Простіше сказавши, зло «не бачить» добра — і тому не може його прицільно знищити, раз у раз «трапляє в молоко». Ті, хто планує підкорення чужих країн і вбивства невинних, завжди діють за методом психологічної проекції: покладаючись на ті мотиви в противникові, котрі близькі й зрозумілі їм самим (корисливість, жадібність, заздрість, хіть, честолюбство — на диво, інструкції КҐБ СРСР, на якого «гачка» ловити жертву при вербовці, не сильно відрізняються від катехітичного переліку людських гріхів!), — але виявляються начисто безпорадними, просто-таки «осліплими», коли стикаються з зовсім іншою частиною ціннісно-мотиваційного спектра — емпатією, солідарністю, взаємоповагою, взаємодопомогою, самопосвятою: всіма тими почуттями, без яких із безликої людської маси ніколи не виплавиться громада — чи, політологічно коректніше висловлюючись, не народиться громадянське суспільство.

В усіх кремлівських спецопераціях цього століття, спрямованих на ліквідацію України, ми вигравали тому, що ця найвища сила — спільнота, обʼєднана діяльною любовʼю, — в репертуарі нововідреставрованої імперії спецслужб просто не значилась, там не вірили в її існування. (Це куди серйозніше, ніж невіра Путіна в існування України, і саме тому ми в Україні й звемо цю війну «війною світів»!)