святий гелайм (гелейн? гугл знаходить згадки про нього тільки на сайті французької бібліотеки, поза кількома французькими манускриптами цієї постаті, здається, не існує) перепливає річку на крокодилі в рукописі 1463 року.

історія, проілюстрована цією мініатюрою, воістину трагічна. одного разу гелайм зустрів ченців, які не могли служити недільну месу, бо не було серед них священника. гелайм запропонував привести якого-небудь, але на перешкоді йому (як і всім ченцям цієї спільноти, які вирушали раніше зі схожою місією) стала річка, де жив страхітливий людожерний крокодил. порядні крокодили, кажуть бестіарії, принаймні шкодують про те, що їдять людей, і тому жують і плачуть, а цей узагалі не мучився докорами сумління, коли наминав слуг божих, які підходили заблизько до річки.

утім, гелайм був не просто ченцем, а святим, тому, коли тварюка підпливла до берега з виразним наміром підживитися, просто помолився — і крокодил одразу посумирнішав настільки, що дав на себе стати і спокійно поплив через річку. на іншому березі гелайм знайшов священника і покликав його їхати до ченців. коли той зауважив, що не бачить жодного транспорту, яким це можна було би зробити, гелайм відповів: «не переймайся», — і викликав крокодила.

священникові такий човен, звісно, не дуже сподобався, то він чемно подякував за пропозицію і вшився подалі. (я майже чую, як у цей момент гелайм розчаровано зітхає). довелося святому їхати назад без другого пасажира. прибувши до берега, він сказав крокодилові: «краще тобі вмерти, ніж чинити стільки зла», — і той миттю сконав. а шкода, така барвиста звірина була, та й приручена вже, ченцям би на господарстві, мабуть, знадобилася.

(що там далі було з недільними месами, чудо не розповідає, бо, погодьмося, на тлі крокодилячих пригод це не так уже й принципово).

#чудотворення #бестіарії