На Форумі Альянсу університетів Ірина Іванчик, засновниця фонду "Повір у себе" сказала, що вибори ректора - це щось таке, як на радянському виробництві обирати бригадира, який найбільш поблажливий.
Система, коли підлеглі обирають собі начальника - дивна і неефективна. В тих країнах, де є вибори ректора, також є окремий фінансовий директор, якого ніхто не обирає, також є наглядові ради із повноваженнями. І ректор не впливає безпосередньо на твоє працевлаштування.
Ну ви знаєте, що я підтримую ідею Федорова, що механізм виборів ректорів себе вичерпав.
Але зараз проходять вибори у КПІ і за цим цікаво спостерігати.
Що ж.
Для організації виборів ректора в університетах створюють організаційний комітет. Це як ЦВК. Орган, що відповідає за процедури. Який не веде агітацію, не підтримує кандидатів. Забезпечує організацію.
Зараз в КПІ є дві інноваційні інновації.
1. Делегування кандидатів.
Кандидати на ректора самі подають визначені законом документи в МОН. Самі ж потім ведуть агітацію. А голосують за тебе усі викладачі і частина допоміжного персоналу і частина студентів.
В КПІ кандидатів висувають структурні підрозділи.
Типу, так, ти то сам можеш подати доки в МОН, але скільки тебе підтримало кафедр? Га? Відчуваєте нюанс? Не людей, а кафедр.
2. Організаційний комітет встановлює критерії до кандидатів на посаду ректора.
Ну тобто, там за все хороше і проти всього поганого. Але для чого це треба, якщо критерії визначені законом і рішення, чи кандидат цим критеріям відповідає, приймає МОН. А для того, що вони задають рамку для передвиборних програм. Ось тобі чотири критерії, доказуй по ним, що ти найкращий. Чомусь там, наприклад, нічого немає про роль найбільшого технічного університету країни у вирішення глобальних викликів. Немає про конкуренцію КПІ на рівні світу, а не країни. Неамбітно.
Цікава політтехнологія)
@semenovatut