Дев'ятнадцяте століття — вік народження, бурхливого розвитку та водночас пригнічення й катування сучасної української мови.
З одного боку ми отримали «Енеїду», «Наталку Полтавку», «Кобзар», а з іншого — Валуєвський циркуляр та Емський указ.
Це до того, що події сі нерозривно пов'язані. До середини століття вкрай обмежене коло людей були навчені грамоти. І лише у 1859 році ми отримуємо своєрідну революцію: у Києві відкриваються недільні школи. Паралельно із цим видають перші підручники («Граматика» Куліша, «Букварь Южноруський» Шевченка, «Граматка» й «Читанка» Лубенця). У столиці починають відкриватись все нові й нові книгарні (діяло близько двох десятків книжкових) та друкарні.
Реакцією на це і стає спочатку обмеження, а потім й повноцінна заборона на видання та розповсюдження україномовних книг.
Старицький виконує свій переклад казок Андерсена в період, коли цензура стосувалась лише релігійної та навчальної літератури, у 1872 році. На той час, пан Михайло був зіркою вітчизняного перекладу: Гоголь, Шекспір, Крилов. Для розуміння масштабу: переклади друкувались кількатисячними накладами, хоча грамотність все ще була на порівняно невисокому рівні.
Для ілюстрування збірки було запрошено Миколу Мурашка, на той час 28-ми річного викладача малювання у Київській прогімназії. Власних полотен, як таких, тоді ще не мав.
Свого часу маляр подорожував Європою і, дуже вірогідно, бачив іноземні видання казок Андересена. Себто цілком можна було б очікувати на певні референси та омажі на вже існуючі ілюстрації. Перший малюнок, яким відкривається книга, портрет Ганса Християна, підтверджує наші здогадки, адже дуже нагадує один із фотопортретів автора.
Проте, переходячи до ілюстрацій оповідок, ми стикаємось із дивиною: замість того, щоб зображати данські краєвиди та аборигенів у традиційному вбранні, ми бачимо українське село та звичайних його мешканців. Тобто Мурашко обирає не просто прикрасити текст Старицького-Андерсена, але й інтерпретувати його. Вибір саме українського села, як основної теми малюнків, наштовхує на думку, що потенційними читачами мали стати не тільки містяни, а й селяни.
У ілюстраціях можна знайти й багато суто українського символізму: чого тільки вартує тінь козаків (останнє прикріплене зображення). Тобто маємо ситуацію схожу із «Енеїдою» Котляревського, коли події твору із переліку світової класики переносять у знайомі для вітчизняного читача реалії.
На жаль, й досі не відомо, хто був ініціатором такого підходу до створення ілюстрацій. Чи сам Мурашко, чи Старицький, який пізніше використовуватиме схожий прийом під час адаптування світової класики для української театральної сцени.
___________
Ось так і виходить, що Ганс Християн Андерсен збирав казки з народу, а Старицький та Мурашко повернули ті ж оповідки назад, до основ.
З одного боку ми отримали «Енеїду», «Наталку Полтавку», «Кобзар», а з іншого — Валуєвський циркуляр та Емський указ.
Це до того, що події сі нерозривно пов'язані. До середини століття вкрай обмежене коло людей були навчені грамоти. І лише у 1859 році ми отримуємо своєрідну революцію: у Києві відкриваються недільні школи. Паралельно із цим видають перші підручники («Граматика» Куліша, «Букварь Южноруський» Шевченка, «Граматка» й «Читанка» Лубенця). У столиці починають відкриватись все нові й нові книгарні (діяло близько двох десятків книжкових) та друкарні.
Реакцією на це і стає спочатку обмеження, а потім й повноцінна заборона на видання та розповсюдження україномовних книг.
Старицький виконує свій переклад казок Андерсена в період, коли цензура стосувалась лише релігійної та навчальної літератури, у 1872 році. На той час, пан Михайло був зіркою вітчизняного перекладу: Гоголь, Шекспір, Крилов. Для розуміння масштабу: переклади друкувались кількатисячними накладами, хоча грамотність все ще була на порівняно невисокому рівні.
«Минулої зими закінчив переклад казок Андерсена; на перше видання буде тих 32.(Вибрав найкращі.) Якщо книжка піде і буде попит, то можна вибрати ще стільки ж. Тепер вона друкується: здається, вийде досить охайне видання, прикрашене портретом Андерсена та 12 ілюстраціями роботи Мурашка і крім цього багатьма віньєтками. Коштуватиме дорого. Сподіваюся, у грудні вже вийде»
Для ілюстрування збірки було запрошено Миколу Мурашка, на той час 28-ми річного викладача малювання у Київській прогімназії. Власних полотен, як таких, тоді ще не мав.
Свого часу маляр подорожував Європою і, дуже вірогідно, бачив іноземні видання казок Андересена. Себто цілком можна було б очікувати на певні референси та омажі на вже існуючі ілюстрації. Перший малюнок, яким відкривається книга, портрет Ганса Християна, підтверджує наші здогадки, адже дуже нагадує один із фотопортретів автора.
Проте, переходячи до ілюстрацій оповідок, ми стикаємось із дивиною: замість того, щоб зображати данські краєвиди та аборигенів у традиційному вбранні, ми бачимо українське село та звичайних його мешканців. Тобто Мурашко обирає не просто прикрасити текст Старицького-Андерсена, але й інтерпретувати його. Вибір саме українського села, як основної теми малюнків, наштовхує на думку, що потенційними читачами мали стати не тільки містяни, а й селяни.
У ілюстраціях можна знайти й багато суто українського символізму: чого тільки вартує тінь козаків (останнє прикріплене зображення). Тобто маємо ситуацію схожу із «Енеїдою» Котляревського, коли події твору із переліку світової класики переносять у знайомі для вітчизняного читача реалії.
На жаль, й досі не відомо, хто був ініціатором такого підходу до створення ілюстрацій. Чи сам Мурашко, чи Старицький, який пізніше використовуватиме схожий прийом під час адаптування світової класики для української театральної сцени.
___________
Ось так і виходить, що Ганс Християн Андерсен збирав казки з народу, а Старицький та Мурашко повернули ті ж оповідки назад, до основ.