В Одесі зняли пам'ятник Висоцькому, і слава богу. Всі друзі Висоцького спекулювали і торгували його мощами, син його торгував його мощами, кіно про нього - йобана пляска на костях. І кожен пам'ятник Висоцькому це саме вона - пляска на костях і спроба скористатися творчим доробком автора щоб досягти своїх цілей, а не його.

Все це гівно. Всі ці спроби приписати висоцькому русскій мір - гівно. Спроби з цим боротися і розповідати що він зовсім не ватнік у виконанні глибоко радянських людей - гівно. Боротьба за Єсєніна, Окуджаву, Пушкіна в Україні - гівно в принципі, але стосовно Висоцького все це отягощено його конкретним побажанням не мати пам'ятник і прокляттям тим нащадкам, які будуть намагатися його інтерпретувати.

Я при жизни был рослым и стройным,
Не боялся ни слова, ни пули
И в обычные рамки не лез.
Но с тех пор как считаюсь покойным,
Охромили меня и согнули,
К пьедесталу прибив ахиллес.

Я немел, в покрывало упрятан —
Все там будем!
Я орал в то же время кастратом
В уши людям.
Саван сдёрнули! Как я обужен —
Нате смерьте!
Неужели такой я вам нужен
После смерти?

Я дуже люблю Висоцького, Окуджаву, Макаревича, Гребенщикова, але в моїй сім'ї ця любов завершиться на мені і по наслідству не перейде, і це я вважаю прекрасно.