Уперше я потрапив до Холодного Яру ще студентом. Це було в далекому 1991 році. Нас повезли туди на польову практику. Тоді я для себе відкрив це місце і воно мене дуже вразило. Я досі пам’ятаю, як ми піднімалися від Креселець: навколо ліс, гарна лісова дорога, тінь, прохолода. Ми піднялися до руїн Мотронинського монастиря. Лазили в його підвалах, дивилися ходи, які вже потім були описані Шкляром у «Залишенці», і їли дуже смачні черешні прямо з дерев. Це місце я дуже полюбив.
Тоді це були просто ліси. Там велося лісове господарство, а про історичні місця говорилося мало, обережно, натяками. Уже коли я став викладачем, на початку 2000-х років, почався активний розвиток Холодного Яру як історичного і культурного місця, а також моя участь і участь університету у розбудові нацпарку. Пам’ятаю, як з Богданом Васильовичем (директор чинного нацпарку) говорили про це біля дуба Максима Залізняка. Ідея про те, щоб зробити цю територію нацпарком, лягла нам на душу.
Спочатку ми привчали людей до думки, що тут повинен бути природоохоронний лісовий об’єкт. Охороняючи підсніжники зі студентами, ми проводили дослідження, наголошували, наскільки важливо зберегти цю природу. Це була робота з людьми, які не впливали на рішення по нацпарку, але це працювало. Я сміюсь, що нацпарк ще не був створений, а його функції вже виконувались: просвітницька діяльність, наукова діяльність вже велися.
Коли ж ми вже подали документи на парк, почалася епопея багаточисельних засідань на різних рівнях. Десятки рад, нарад, робочих груп. Це були візити у Верховну Раду, у комітет Верховної Ради, зустрічі із депутатами, у Міндовкілля, окремо з міністром, виїзні засідання обласної ради. Я думаю, кожна з них хоча б на крок наближала нас до мрії.
Процес створення нацпарку був складним. Усі розуміли, що лісівники були головними опозиціонерами в цих питаннях. Місцеві ж часто не розуміли, у яких цінних місцях вони живуть. У владних кабінетах ми часто чули: ви дивне таке задіяли, нічого не чіпайте, все ж і так дуже добре працює; там хороше господарство, одне з найкращих в Україні, що ми ще будемо чіпати й рухати?
Хоча наукові дослідження проводились набагато раніше, клопотання ми подали в 2014 році. І в січні 2022 року нацпарк було створено. Переконаний, він стане одним з найвідоміших і відвідуваних в Україні. На жаль, через брак фінансування парк поки не може повноцінно функціонувати. Немає відповідної інфраструктури, транспорту.
Тому я думаю, що навіть у такий складний час ми маємо сприяти розвитку парку. Цей парк цінний не лише природою, там потужна історико-культурна складова. Тут є історичні відомості практично про будь-яку епоху історії України – починаючи від первісної доби, скіфів і до встановлення української нації. Ми бачимо тут, наскільки потужною і великою є українська нація, бачимо хороші приклади з минулого, якими можемо пишатися, які підтримують наш патріотизм. Це те місце, де можна і треба виховувати майбутнє покоління, це місце, де із задоволенням уже проходять реабілітацію наші воїни.
Але, щоб парк розвивався, йому потрібно допомогти. Ми й досі збираємо на автомобіль, хоча він уже їздить парком і сприяє природоохоронній роботі. Ми позичили велику суму грошей, щоб не впустити шанс купити авто за доступною ціною. На цій же машині працівники парку доставляють на фронт необхідну допомогу нашим військовим. Дуже прошу всіх небайдужих підтримати наш збір!
Автор Олександр Спрягайло, проректор з наукової та інноваційної діяльності Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/95kKtBSaX
Номер картки:
5375 4112 1165 2107
Paypal:
wildernessua@gmail.com
Тоді це були просто ліси. Там велося лісове господарство, а про історичні місця говорилося мало, обережно, натяками. Уже коли я став викладачем, на початку 2000-х років, почався активний розвиток Холодного Яру як історичного і культурного місця, а також моя участь і участь університету у розбудові нацпарку. Пам’ятаю, як з Богданом Васильовичем (директор чинного нацпарку) говорили про це біля дуба Максима Залізняка. Ідея про те, щоб зробити цю територію нацпарком, лягла нам на душу.
Спочатку ми привчали людей до думки, що тут повинен бути природоохоронний лісовий об’єкт. Охороняючи підсніжники зі студентами, ми проводили дослідження, наголошували, наскільки важливо зберегти цю природу. Це була робота з людьми, які не впливали на рішення по нацпарку, але це працювало. Я сміюсь, що нацпарк ще не був створений, а його функції вже виконувались: просвітницька діяльність, наукова діяльність вже велися.
Коли ж ми вже подали документи на парк, почалася епопея багаточисельних засідань на різних рівнях. Десятки рад, нарад, робочих груп. Це були візити у Верховну Раду, у комітет Верховної Ради, зустрічі із депутатами, у Міндовкілля, окремо з міністром, виїзні засідання обласної ради. Я думаю, кожна з них хоча б на крок наближала нас до мрії.
Процес створення нацпарку був складним. Усі розуміли, що лісівники були головними опозиціонерами в цих питаннях. Місцеві ж часто не розуміли, у яких цінних місцях вони живуть. У владних кабінетах ми часто чули: ви дивне таке задіяли, нічого не чіпайте, все ж і так дуже добре працює; там хороше господарство, одне з найкращих в Україні, що ми ще будемо чіпати й рухати?
Хоча наукові дослідження проводились набагато раніше, клопотання ми подали в 2014 році. І в січні 2022 року нацпарк було створено. Переконаний, він стане одним з найвідоміших і відвідуваних в Україні. На жаль, через брак фінансування парк поки не може повноцінно функціонувати. Немає відповідної інфраструктури, транспорту.
Тому я думаю, що навіть у такий складний час ми маємо сприяти розвитку парку. Цей парк цінний не лише природою, там потужна історико-культурна складова. Тут є історичні відомості практично про будь-яку епоху історії України – починаючи від первісної доби, скіфів і до встановлення української нації. Ми бачимо тут, наскільки потужною і великою є українська нація, бачимо хороші приклади з минулого, якими можемо пишатися, які підтримують наш патріотизм. Це те місце, де можна і треба виховувати майбутнє покоління, це місце, де із задоволенням уже проходять реабілітацію наші воїни.
Але, щоб парк розвивався, йому потрібно допомогти. Ми й досі збираємо на автомобіль, хоча він уже їздить парком і сприяє природоохоронній роботі. Ми позичили велику суму грошей, щоб не впустити шанс купити авто за доступною ціною. На цій же машині працівники парку доставляють на фронт необхідну допомогу нашим військовим. Дуже прошу всіх небайдужих підтримати наш збір!
Автор Олександр Спрягайло, проректор з наукової та інноваційної діяльності Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/95kKtBSaX
Номер картки:
5375 4112 1165 2107
Paypal:
wildernessua@gmail.com