Стрічка Кейна

❤️‍🩹 11,212 грн полетіли на рахунок «Фактор-Друку»
Які ви круті, дякую багатьом з вас за донати і підтримку!

Книгу виграв пан Роман Л, завтра ж надсилаю.
скріни розіграшу і переказу в твіттері

Тепер вертаємось до великого збору 300,000 грн на бомбери і дрони для Musicians Defend Ukraine, дуже зависли на 40К, потрібна ваша підтримка. 🙏🏻

🎧 Слухайте «Дощ іде, але сонце світить».

🌧☀️ Презентація альбому в Bel Etage вже сьогодні. Це поки що найбільший концерт гурту за 10 років. Хто в Києві — приходьте, бажано в синьому. А ще буде багато мерчу.

👀 Також нагадую, що випустив годинну розмову з Данилом (а ще Даня грає там дві пісні з нового альбому). Ваші коментарі та лайки на YouTube допомагають просувати відео, ваші відгуки важливі особисто мені, вже готуємо наступні інтерв'ю.

💙

«Пісня про війну» скомпонована особливо просто, лаконічно, але вловлює особливо складний контекст: Данило звертається до українських жінок за кордоном, зворушливо поєднуючи ніжність зі смутком і легкою тінню доброї іронії. Зазвичай великими називають артистів і артисток, які вловлюють те, про що багато хто думає, і передають так тонко, як ніхто б не передав, і в цьому ракурсі «Пісня про війну» — робота великого артиста, який до того ж навіть посеред відчаю знаходить турботливе тепло. Композиція вийшла як перший сингл і вже полюбилася прихильницям і прихильникам гурту: на допрем’єрному слуханні альбому її проспівав весь зал. Сподіваюсь, так само буде на концертах.

Своєю чергою «Слоу моушн» встигла зібрати достатньо реакцій, щоб зарекомендувати себе як наступний хіт Blooms Corda. Це кінематографічно згущений, життєдайний ескапізм. Слова «пам’ятай про війну» з попередньої пісні ще свіжі у відгомоні, але задля психічного розвантаження можна хоча б спробувати вдати, що це не день, а чистий кайф.

Мінімалістична повторювана мантра «Все не ок, але я ок» слугує як заземлення, ще й здобрене атмосферою домашнього затишку наприкінці, коли в коду вкрадається вокал кота Батиста. А заземлившись, Данило відкривається найбільше за всі альбоми у пісні «Тато», особистій, лагідно тужливій, як ніколи щемкій. У синьому альбомі Blooms Corda стає гуртом, який може довести до сліз.

«Стамбул» — напевно, найоригінальніша та найбільш ейфорійна тутешня композиція. Постійно прискорювана босанова в кращих бразильських традиціях, делікатна й повітряна (до речі про повітря: в цьому альбомі особливо багато акустичної гітари), під яку Данило проспівує винахідливий лаконічний вірш. Кожен римований рядок складається з одного слова, ці слова розчиняються в мелодії, лишаючись римами й тонами, проте якщо вслухатись в зміст, це захоплива сюжетна листівка з подорожі, романтичне кіно, яке прискорюється недарма, адже відображає внутрішній трепет ліричного героя перед наближенням того самого моменту, підкреслює святкову кульмінацію.

Інструментальний «Музей змарнілих ентузіазмів» трохи просаджує весь альбом: звучить як заявка на нову сміливість, свободу самовираження, відхід у психоделічні експерименти, гру без правил, проте лишається тільки обережним ескізом. Данило дражниться такими замальовками вже в другому студійнику поспіль. Але сама наявність інтерлюдії виправдовується, бо відокремлює особливий фінал. Коли стихають змарнілі ентузіазми, пошуки звуків, пошуки себе у звуках, крики стамбульських (до речі) чайок, вступає делікатний «О мій світ», один із найвиразніших скарбів Blooms Corda.

Наостанок Данило знову мріє про райдужне майбутнє, та тепер усвідомлюючи його крихкість і себе в сьогоденні. «Я стомився вкрай», — зізнається він в самому кінці. Але ця втома відчувається світло, не кінечно. Адже в цьому альбомі стільки ніжності й прийняття, адже цей альбом існує, адже він звучатиме на концертах і в серцях людей, і серця їхні квітнутимуть, і цей квіт проростатиме крізь окам’янілості, як ніколи підтверджуючи назву гурту.

У синьому альбомі Данило немов шукає емоційну свободу, і в підсумку виходить із клітки зі спогадами та знаходить себе у цій новій реальності, непростій, та все ще сповненій краси. Він ще не відчував так гостро і яскраво світ. А наш світ, як кажуть люди, які бачили Землю з космосу, синій.

🔵 Дощ іде, але Даня світить
🎧 огляд нового альбому Blooms Corda*


*дисклеймер: трохи допомагав гурту з комунікаціями і креативами по альбому і його презентації, тож типу «замазаний», але камон, ви знаєте, що я давно люблю блумс корду і всі мої реакції щирі.



«Я знайшов маленьку синю скляночку і, примруживши ліве око, приклав її до правого. Ой, який же дивний світ з’явився переді мною! Уже не широке поле, а безмежне море. І не комбайн – дивний корабель пливе. Я іду полем. Ні, пливу синіми хвилями». (Василь Сухомлинський, «Синій світ»)

Синій колір може викликати розмаїтий спектр асоціацій. Морська далечінь. Небесна глибина. Психологи й психологині кажуть, синій — це спокій, стабільність, натхнення, мудрість, вірність, духовне піднесення. У католицькій традиції Діва Марія зображається в синьому вбранні, що символізує її неземну благодать. В Індії синій топаз уособлює надію, чесність, великодушність.

Синій може означати й меланхолію. У фільмі «Синій» 1993 року із кольорової трилогії Кшиштофа Кесльовського героїня Жульєт Бінош в оточенні синіх акцентів, синього освітлення, синіх фільтрів проживає особисту травму, смуток, скорботу, в підсумку знаходячи емоційну свободу. В іншому фільмі «Синій» того ж року Дерека Жармена нам взагалі являють лише статичний кадр синього кольору, крізь який проходить сповнена журби особиста історія автора. А ще є сентиментальний сум синього (чи то пак блакитного, як домовились у мистецькій тусовці, хоча колір мається на увазі той же) періоду Пікассо. А ще є синя нота в блюзі й джазі, тонка звукова фарба поза темперованою шкалою.

Лідер гурту Данило Галико не думав про фільм «Синій», коли визначався з кольором нового альбому. Він в принципі «покрасив» альбом, як і зазвичай, вже будучи глибоко в процесі. Хоча зараз складно уявити цей реліз будь-яким іншим, окрім як синім. Тут можна віднайти весь згаданий спектр асоціацій: спокій, натхнення, мудрість, вірність, духовне піднесення, благодать, надію, чесність, великодушність, меланхолію, смуток, скорботу, пошук емоційної свободи, плавання, політ, море, небо і навіть топаз.

Синій альбом повний контрастів у порівнянні з попереднім, жовтим. Той реліз — «Найдорожчі речі у світі» літа 2022 року — створювався до повномасштабного вторгнення і закарбував майже суцільну безтурботність. Хіба що пісня «Тарханкут» відлунює тугою за Кримом, а такі композиції, як «Київський вокзал» і «Панічна контратака» в новому контексті заграли новими відтінками. Натомість «Дощ іде, але сонце світить» написаний повністю в наш час. Коли відчувати щось світле й ніжне стало майже неможливою розкішшю, Blooms Corda дарує надію кольору весняного неба. Але й через цю надію синьою лінією проходить щем.

Це нові фарби для гурту, новий, реальний світ, і обкладинка альбому підкреслює цю новість і реальність — перериває тяглість картин Данила на користь портрета самого Данила, який загадково-сором’язливо прикриває половину обличчя, але дивиться прямо в очі. Поезія Галика з роками теж стає прямішою, відкритішою, чеснішою, зрілішою, особливо в останніх альбомах. Ніякого Джека, Барона, Синьої бороди, і назви релізів: від «Monodance», «Gigotosia», «Sottoportico» — до буквальних «Найдорожчі речі у світі», «Дощ іде, але сонце світить».

«Ось воно, моє майбутнє. Ти у ньому є, присутня», — з перших рядків Данило Галико демонструє фірмову витончену «простоту». В якій лишає відкритим питання, чи не ввижається йому це майбутнє. Тема часу, його гнучкості, умовності, невблаганності, проходить через весь альбом: майбуття, рефлексійні стрибки в минуле, слоу моушн, постійне прискорення в «Стамбулі», ігри з прокрученими задом наперед звуками.

У пісні «Король троянд» спостерігаємо тріумфальне повернення саксофона — колись, коли це ще було рідкістю для українського інді, цей інструмент складав основу фірмового звучання Blooms Corda, та в попередньому альбомі саксофону не було взагалі. І ось він знову, момент «класичного» блумс кору.