В хостелі в Парижі я стикнулась з росіянином.
Ця історія - епізод, але можливо цей епізод не одиничний. Він про те, як свідомо будується самоідентичність на базі вибору. А вже яка мотивація цього вибору - гордість за націю чи сором за націю - питання третє.
Так вийшло, що нас стикнули лобами як двох людей, які знають російську, і залишили вдвох.
Він казав, що жив в росії. Казав про росіян «вони». Казав що всі вони імперці.
Розповідав про дитинство в Молдові, батька молдаванина, про те, що має 2 паспорти, і вільно володіє румунською.
Але обережно я вичепила також те, що в Молдові він провів тільки шкільні роки, а народився в Москві і повернувся після 17 також до матері в Москву. І що всі подальші роки працював там (а це років 10).
Спочатку казав, що після 2014 часто виникала думка покинути росію. Але з’ясувалось, що реалізував її от тільки зараз в 2022.
Тобто, чувак, - ти ж росіянин?
Чому ти кажеш «вони»?
Відчувалось, що він зрікається цієї своєї половини, маючи іншу культуру, в якій теж зростав, опираючись на неї. Щоб врятувати свою психіку.
Я не можу сказати, що розмова не була адекватною. Мені ні в чим було звинуватити його - він же не росіянин. Не відносить себе до них. Він просто «жив в росії якийсь період».
Але при цьому казав «Молдавія», «Білорусія» і «Киргизія» з щирим незнанням, що підкреслює таким чином імперські наративи. Про це розповіла йому я, бо по вухах аж різало.
(ех, iPhone навіть не спробував виправити ці слова - легітимізує російські імперські наративи, навіть в українській мові)
Я не відчувала злості до нього. Цей сором - тішим. Думаю навіть дещо раділа усвідомлювати, що росіяни вмирають. І хай не фізично - але ментально, за їхнім власним вибором - ті з них, які знайшли в собі бажання відректись від своєї приналежності до російської нації. Ймовірно бо прийняти колективну відповідальність за той пиздець, який ви всі допустили - нестерпно?
Відрікайтесь. Амінь.
Можливо такий спосіб зменшення кількості росіян є навіть більш сталим на перспективу і більш вигідним для нас.
На фото - шматочок стіни станції метро Вільжуїф, в районі якої був цей хостел.
Ця історія - епізод, але можливо цей епізод не одиничний. Він про те, як свідомо будується самоідентичність на базі вибору. А вже яка мотивація цього вибору - гордість за націю чи сором за націю - питання третє.
Так вийшло, що нас стикнули лобами як двох людей, які знають російську, і залишили вдвох.
Він казав, що жив в росії. Казав про росіян «вони». Казав що всі вони імперці.
Розповідав про дитинство в Молдові, батька молдаванина, про те, що має 2 паспорти, і вільно володіє румунською.
Але обережно я вичепила також те, що в Молдові він провів тільки шкільні роки, а народився в Москві і повернувся після 17 також до матері в Москву. І що всі подальші роки працював там (а це років 10).
Спочатку казав, що після 2014 часто виникала думка покинути росію. Але з’ясувалось, що реалізував її от тільки зараз в 2022.
Тобто, чувак, - ти ж росіянин?
Чому ти кажеш «вони»?
Відчувалось, що він зрікається цієї своєї половини, маючи іншу культуру, в якій теж зростав, опираючись на неї. Щоб врятувати свою психіку.
Я не можу сказати, що розмова не була адекватною. Мені ні в чим було звинуватити його - він же не росіянин. Не відносить себе до них. Він просто «жив в росії якийсь період».
Але при цьому казав «Молдавія», «Білорусія» і «Киргизія» з щирим незнанням, що підкреслює таким чином імперські наративи. Про це розповіла йому я, бо по вухах аж різало.
(ех, iPhone навіть не спробував виправити ці слова - легітимізує російські імперські наративи, навіть в українській мові)
Я не відчувала злості до нього. Цей сором - тішим. Думаю навіть дещо раділа усвідомлювати, що росіяни вмирають. І хай не фізично - але ментально, за їхнім власним вибором - ті з них, які знайшли в собі бажання відректись від своєї приналежності до російської нації. Ймовірно бо прийняти колективну відповідальність за той пиздець, який ви всі допустили - нестерпно?
Відрікайтесь. Амінь.
Можливо такий спосіб зменшення кількості росіян є навіть більш сталим на перспективу і більш вигідним для нас.
На фото - шматочок стіни станції метро Вільжуїф, в районі якої був цей хостел.