В мене ніколи не виникало бажання емігрувати, але були думки, щоб пожити якийсь час за кордоном, в різних містах-країнах, можливо рік-кілька.
Натомість завила без України я вже після 4х тижнів 😄 Я не думала, що це буде аж настільки швидко. І це в сонячній Хорватії на початку купального сезону! Тобто в абсолютно найкращий час для її відвідин - коли ще дешево, але вже тепло, все зелено, залито сонцем. (Не скажу «порожньо», бо після ковіду потік туристів прорвало на 2 місяці раніше - що там було влітку боюсь уявляти.)
Цей допис про їжу. Точніше, про ресторанну культуру.
В нас куди не зайди - усюди авторське меню або перегляд звичних страв з боку шеф-кухара. Дизайн закладів - навіть коли він не дорогий, його наповнюють душею, сервірування столиків - так часто живі квіти.
В Хорватії меню однотипне усюди. В дешевших закладах до риби буде фрі, в дорожчих - овочі. Сама риба однакова, на грилі, без спецій, часто пересмажена. Смачно, але не вартує 20-25 євро. Купити в магазинів в запекти в апартах виходило смачніше. І це в країні, де розмарин росте замість клумб.
Я не можу сказати, що воно не смачно. Воно смачно, але часто не за ті гроші. І після N днів приходить усвідомлення, що на вибір є дуже обмежений набір смаків.
Дивує, наскільки відсутні експерименти з локальними продуктами. На ринку ми купили те, що в нас називається боби едаме, і ще якісь стручкові бобові, яких в нам не буває, аспарагус. Це все сезонні, локальні продукти, - недорогі - які чомусь абсолютно не беруть участь в меню ресторанів.
Чому?!
Зайшли в Трогірі ресторан Мішлен - і там нарешті були цікаві смаки, які можуть стати в один ряд з ресторанами Дніпра. Не вище - хоча б на рівень.
І це не тільки про Хорватію - я згадую всі європейські країни, де я була - кухня часто смачна, нею насолоджуєшся, коли щодня поспішаєш спробувати щось нове, але коли починаєш це сприймати не як антропологічний досвід, а як просто поїсти те, що хочеться - виявляється, що достатньо важко знайти щось цікаве і здорове.
Сніданки - то окрема катастрофа. У нас культура сніданків і бранчів - в кожному другому закладі, там - вони або солодкі, або поступаються тому, що можеш зробити вдома. Вийшли ми один раз в гавань поснідати біля яхт - омлет з морепродуктами за 8 євро був просто омлет з закинутим морським коктейлем і більше нічого 😑
Окремий мій біль - напої. Я не п‘ю алкоголь і не п‘ю солодкі газовані напої. Тобто для мене в меню обирати нічого 🥲 Трохи краща ситуація з цим в колишніх країнах соц табору, але тільки там.
Якщо асортимент кави ще так-сяк в залежності від країни, то чай - це катастрофа. Майже гарантовано принесуть пакетованийі чорний-зелений-трав’яний. Розсипний і хоча б 7-8 видів на вибір - це вже тільки окремі чайні шукати.
Коли повернулась, перша зупинка Львів - на радості не економила взагалі. Наші авторські лимонади, креативні десерти, унікальні смаки, спеції, овочі. Коли запарюються над ніжністю ганашу і скоринкою тіста у кіша.
Приїхала в Дніпро, в Brook’s взяла слайс сирної піци, його приносять - я занюхую аромат, офіціянт такий «все добре?» 😆 А це настільки на іншому рівні багатства смаку і аромату, ніж за 1.5 місяці в Європі. І може в нас не дуже канонічне представлення нац. кухонь різних країн, але однозначно - найсмачніше.
📍На відео: Мукачево, жовтень