Храм поезії

Upd. 47 людей

Увага!!!
Розшукую 49 людей, які задонатять по 50 грн!
Знайдіться!
Ставте сердечко, якщо це ви!
https://send.monobank.ua/jar/3CUoAr9Bsf

мені так самотньо,
наче я — ровер “Curiosity” на поверхні Марсу
шукаю сліди життя, що давно згасло
у цілковитій тиші іржавих пейзажів
роблю селфі свого іржавого корпусу
гарячково вимірюю коливання метану
від пів тисячних відсотка до ще менше
ніби сподіваючись знайти пульс
на зап’ястку мертвої планети

мені так самотньо,
наче я — привітання мертвою мовою,
записане на золоту платівку “Вояджера”,
блукаючого по глухих околицях Сонячної системи,
давно за межами геліосфери і сподівань
знайдіть і почуйте мене, інопланетяни
знайдіть і почуйте мене, хоч хтось

мені так самотньо,
наче найближча людина не за стінкою кімнати,
а за мільйони паралакс-секунд,
і контакт давно втрачено
я в’язну в тягучій темній матерії,
і найближча людина не чує, як я плачу —
вакуум гасить звукові хвилі

зрештою, мої сльози висушує
потік іонізованої плазми,
який ніжно кличуть сонячним вітром
але ми-ж то знаємо:
немає ніякої ніжності
немає ніякого контакту
є тільки кімната у ведмежому куті Всесвіту
а крок до сусідньої кімнати,
як і прохання про допомогу —
маленький крок в очах людства,
але величезний стрибок для мене

квітень 2024

мереживо часу в плацкарті густе, аж скляне
вагон поміж станцій як поміж планет
у вікнах брудними мазками написане небо:
вечірня заграва (ти ж дивишся? де би ти не…)

маршрут в Севастополь, нас купа, нас двадцять
в одному купе, і чотири гітари на варті
заде́рикувато дуркуємо, хто б нас не сварив
нам кожен за двадцять здається страшенно старим
вагон нас ненавидить! (заздрять нам просто)
…ми теж колись станем нудними дорослими?..
ні! потяг летить, розриваючи миті на клаптики
десята космічна – тепер ми навіки-віків старшокласники
це наш вагон, наша ніч, ми – повелителі Всесвіту
ніколи нікого не слухаєм! (чуєш, нам все одно)
теорію струн транформуємо гучно у практику
ми стільки ще всього хочемо, стільки прагнемо
а зараз – співати (бліін, знову порвали струну),
тоді – крадькома цілуватись, коли всі заснуть

заснуть астронавти на верхніх полицях,
як діти в притулку – куди ми? коли це скінчиться?
об’єднані Шляхом Молочним і все ще самотні
смієшся: хіба я, по суті, хоч щось знати можу
про
самотність? дитина вербових сережок і серпня
дитина любові в футболці ОЕ (знайшла серед
ганчір’я у ятках місцевого ринку “Юність”)

лишилась остання непройдена дещиця дюймів
до себе; ми – сплячі галактики верхніх поличок
хай потяг несе нас крізь зоряне море спекотного липня
крізь темні поля порожнечі нехай мій вагон долетить
туди, де чекаєш на мене доросла вражаюча
ти

17.07.24

Святкую перше місце у конкурсі «Юність»🥹❤️

ЮНІСТЬ ФРЕНКІ

весна минула з димом і вином.
у цьому місті щось було негоже.
тут наша юність – біла, як фантом,
просила прикурити в перехожих.

життя було не наше, як в кіно,
ми всі застрягли між вогнем і Богом.
на ранок проклинаючи його,
ми ввечері верталися до Нього.

і ми то гнили, то горіли знов
і у безодню на шляху летіли.
єдине, що лишалося, - любов,
але й вона роз’ятрювала крила.

плодили жарти вже минулих днів,
курили найдешевші сигарети,
а все ж для когось – схожі на богів -
здавались в юності своїй безсмертні.

а смерть ж минає. як життя. як сон.
любов і крила розривають тіло.
весна минула з димом і вином.

цілуйте кого взимку не посміли.