Ходити по хмарах можна лише на півночі.
Вони, як старі подушки, що колись набивались пір'ям ще,
М'які і звабливі, як ванна, що взимку піниться,
І пар випускає в сад.

Крізь хмари пухнасті як светри, як булки з корицею
Там мужні вікінги прокладали дороги лицарям.
А чи готовий зараз ти повторити це,
Пірнувши у часі назад?

Південно-сонячні пляжі ніяк не применшують,
Їдуть на пошуки прихистку сніжні вершники.
І ті, хто змогли вогонь роздобути першими,
Стали батьками нам.

Люди молились вітру дощу і полум'ю,
Руни встеляли печери, щоб ті не були голими.
Ягоди, листя, гриби рятували від чесного голоду,
А також смертельних ран.

Коні у них обростали хутром, ставали нижчими,
Довго йшли без зупинок, де сонця не видно ще.
Кожен із тих, кого грізна стихія нищила,
Не братиме грошей в борг.

Бороди їх покривались льодом і з часом важчали,
Очі їх блідли від пережитого і побаченого.
З ворогом залишались людьми або навіть кращими,
Хліб розділивши на двох.

А потім вертались у місце сили: зати‌шне й тепле,
Приносили жмені історій, синців і звершень.
І вже не важливо, чи був ти у чомусь першим,
Бо страх побороти зміг.

Пеклись пироги, варились глінтвейни, скрипіли ставні,
Там діти читали казки по складах і вірили, що востаннє
Їхні батьки зникали в походах, (туди, де льоди не тануть)
Лиш переступивши поріг.

Таня Удод

instagram.com/krylata_poezia

#крилата_поезія