УПЦ Національний Щит🛡

Чудово, що хоч військовополонених наших повернули. Гідні сини нації заслуговували бути визволеними з ворожого полону.

В звʼязку з ситуацією навколо Митрополита Іонафана згадав про більш глобальну проблему, про яку вже досить давно почав думати. Одразу скажу, що не хочу нікого образити, просто бажаю висловити своє особисте бачення з цієї теми і подивитись які можуть бути контраргументи у тих з Вас, хто не згоден зі мною.

Мова буде йти про «толерування малодушшю й слабкості серед християн». Тобто, коли ми починаємо брати за принцип, що здатись християнину в складній ситуації, або відмовитись від визначеного йому шляху мучеництва є нормальним. Тут також дуже важливо розуміти, що мова йде не про конкретні особистості, адже ми знаємо, що будь-який гріх, хоч це навіть вбивство, не ставить хреста на людині і може бути прощений, якщо людина кається. Тут мова йде про розуміння, що гріх є гріхом, а не нормою.

Читаючи Священне Писання, я робив тверді висновки щодо певних чеснот, які там звеличуються, а саме - готовність до самопожертви, відданість Богу й добру, сміливіть, принциповість, тощо. В Біблії і християнській практиці є десятки особистісних прикладів, що уособлюють їх від Макковеїв і Давіда до апостола Павла і безпосередньо самого Господа Бога Ісуса Христа, який заборонив захищати себе своїм учням й жертовно пішов на хрест за наші гріхи. З іншої ж сторони, на прикладі народу Ізраїля, що йшов за Мойсеєм пустелею, ми можемо бачити, що Господь навіть здатен карати за прояви малодушшя й невпевненості в Творці. Також ілюстративний в контексті питання, сюжет зі зреченням Апостола Петра. Хоч ми й бачимо, що Господь ніби реагує на цей факт смиренно, не засуджуючи особистість самого Апостола, втім саме зрічення тут аж ніяк не представляється нормальним, а скоріш як тяжкий гріх, до якого може бути розташований навіть найбільш розуміючий, за що зрадивший Петро потім дуже кається і переживає.

Вищезгадане для мене й створює образ того, яким є християнство. Істинна віра, гідна того, щоб за неї гинути, страждати, або подібно Давіду, кидатися в бій з ворожим Голіафом, що раціонально не залишав би тобі й шансу здолати себе. І в той же час це релігія любові і милосердя, адже навіть той, хто поступився, завжди може бути прощений, оскільки «хто без гріха, хай кине в Христа каміння».

З іншого боку, яким християнство поставало б перед нами на практиці, якби кожен другий вчитель, що вчить нас істині, в моменті б виявлявся малодухом, не здатним перенести ніякі випробування за те, в що вірить і чому вчить інших? Розказує на проповіді «смерті не слід боятись, бо є Царство Небесне» і сам же цього Царства Небесного боїться більше ніж безчестя й ганьби. Повторюсь, тут не питання до подібних конкретних вчителів, а до нас, які замість того, щоб сказати «це ненормально», навпаки виправдовують гріх словами «кожен з нас на його місці міг би вчинити так само». Може й міг би, але це теж було б погано, а тим паче це погано в контексті людини, що має великий духовний сан і частково репрезентує свою релігію. Це стосується не тільки ситуації з Митрополитом Іонафаном, в останній треба ще знати напевно, чи не хотів він цілком добровільно, щоб його обміняли в РФ, може тут мова йде і не про малодушшя, а про усвідомлену зраду своїй Церкві. В нас є й інші подібні приклади, де наші священнослужителі не дуже гідно проходять подібні випробування, або бояться зайвий раз бути поміченими і тому утримуються від активної підтримки своєї Церкви в складній ситуації, тощо. Конкретизувати не будемо, замість цього пропоную розглянути проблему «малоддушя серед християн» і його виправдовування у вакуумі.

🛡УПЦ Національний Щит 🛡

Наша думка - якщо все дійсно так, якщо ситуація ще не розвернеться якось інакше, то це ганебна ганьба для УПЦ, нажаль. Більш ніж очевидно, як цей факт стануть використовувати вороже налаштовані до нашої Церкви сили, адже кращого підігрування пропагандистській тезі, що «УПЦ=РПЦ» складно й вигадати.

Іонафан сильно підставив УПЦ цією своєю згодою на обмін з РФ. Останній шанс якось спробувати нівелювати шкоду Церкві від цієї ситуації, якщо Церковне керівництво відмежується від рішення Митрополита й засудить його. Підтвердить, наприклад, що Священний Синод не благословляв його на подібне. Якщо ж керівництво УПЦ ще й промовчить, зробить вигляд що нічого не відбулось - це буде катастрофа. Сподіваємось що катастроф ніяких не буде.

Щодо Митрополита Іонафана, він сам виніс собі вирок і підтвердив всі ті звинувачення і закиди йому в проросійськості. Тут мало що можна додати. Тези, ніби, ієрарх зробив це «вимушено», «через страшні катування», «через те що мав проблеми зі здоровʼям» не виправдовують його вчинок. Адже навіть якщо все було саме так, це все одно прийняте рішення Іонафана - віддати перевагу своєму здоровʼю і комфорту над вірністю своїй Церкві і її благополуччю. В такому випадку, останнє і є його зміст як високопоставленого священнослужителя.

🛡УПЦ Національний Щит 🛡

Путін заявив, що РФ готова буде розпочати перемовини про мир тільки коли українські війська будуть повністю виведені з території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.

Важливий сигнал, який можна розглядати в декількох площинах. По-перше, це наочна ілюстрація хибності поглядів тих, хто вважав, що війну треба закінчувати «будь-якою ціною» і чомусь вірив, що й рашисти дуже хочуть миру, раз Вони про це скрізь розказують. Ні. Як тільки Україна проявить слабкість, покаже, що не готова більше оборонятись, одразу ж апетити ворога щодо предмету переговорів виростуть, як це сталось зараз.

Перемовини потрібні, враховуючи ймовірну безперспективність для нас в затяжному веденні бойових дій, проте Вони обовʼязково мають вестись з позиції хоч якоїсь сили, бо інакше й Запоріжжям ворог не обмежиться, скаже що ще й Одесу хоче з Дніпром. З цього робимо висновок, що наша підтримка фронту не має припинятись, як би ми не втомлювались вже від війни, як би нас не деморалізовувала б ідіотська політика зі сторони влади, бо інакше прийдеться платити дуже велику ціну.

По-друге, такі заяви в РФ робляться з розумінням того, що наш військовий потенціал наразі знаходиться в найнижчій точці й відповідно, Вони таким чином намагаються залякувати наше суспільство ідеєю, що з плином часу умови для потенційних перемовин можуть стати ще гіршими. На це звертати особливої уваги не потрібно, це просто ворожа пропаганда, адже якщо ми матимемо достатню військову міць, Вони вимушені будуть при перемовинах виступати з більш реалістичними вимогами. Однак тут є й негативний аспект, адже наше положення прогнозувалось ще з осені минулого року, можливо якби ще тоді почались би зі сторони влади конкретні, реальні рухи в напрямку перемовин про статус-кво, то зараз мова б шла вже про якісь реальні контури припинення конфлікту. Замість цього ж ми наразі спостерігаємо мову ультиматумів і недоговороздатність з обох сторін, якщо все так й буде продовжуватись, боюсь що війна дійсно буде тривати до повного військового виснаження однієї з сторін і є реальні підстави переживати, що Воно може бути не на нашу користь. Такі думки.

🛡УПЦ Національний Щит 🛡