Серію я проковтнув.
Перша книга «Пів короля» закінчилась надто швидко. Я розібрав її, втім як і наступні книги, на цитати. На дофіга цитат.
Пригоди Ярві захоплюють. Особливо те, як він шукає з них прийнятний для себе вихід.
Постійна ельфійська присутність у минулому додає історії в моїх очах плюсів.

Не можу пройти повз одного вагомого факту:
Переклад пречудовий! Редактора також. Читати текст неймовірне задоволення.
Але! Зізнавайтеся!!! Хто з небівців обожнює слово «либонь»? Шановні, не зловживайте ним. Є синоніми! Все інше на висоті. Це рівень! Вдячний за таке професійне ставлення до тексту!

Книга друга «Пів світу»
Окрім Ярві в мій перелік улюблених персів додались ще декілька. З них виділяється Шпичка Бату. Я реготав!!! Чесно реготав. Вона однаково гостра в бою та на язик. Оце розумію воїтелька! Є там одна глава... Наприкінці... Кароч, читайте!

Третя книга «Пів війни»
Однією з чеснот оповіді Аберкромбі є швидкість. Він не розжовує моменти з поверненням, не тягне гуму з описами на три сторінки. Плюсую! Сюжет цікавий, мова автора легка й приємна, не обтяжена навіть в моментах боїв.
Останні сторінки, хоч як автор не намагався згладити весь той розпач здалися мені гіркими й сумними.
Серія надто схожа на життя і це додає не аби яких плюсів. Тут є місце гумору та смутку. Є місце всьому.
Я радий, що історія, яка почалась з «для себе» побачила світ.

#відгук #потрощенеморе