Як же мене бісять призахідники, бісить Пєтра-місіонерка, бісить брат Неджи, бісить його матуся, а особливо бісить слово боже.
Просто нахуй всіх хочеться слати 'Феніксе, пріді'
Активні місіонери, що вважають себе і свій народ розумними, розвиненими, бо мають аркебузи розповсюджують свої фанатські ідеї і вивчають інший народ як експонат.

У мене дике відторгнення від таких сучасних людей і, звісно від посилу таких героїв. Тригер ще той.
На місці Жизнь я б сягнув Фенікса та науй спалив їх.
А ще на кожне питання ці фанатики мають відповідь з божественим сенсом:

— А що, ваші війни цивілізованіші?
— Вони загинули, бо боролися з силами Хаосу.

(Себто бісами)
Трешак!!!

Жинь. Вона якась... Не сказав би що взагалі дурна. Вона ж врешті закінчила Синегард. Вона пробивна, цілеспрямована. Проте вождів обирає паскудно.
Я тільки наприкінці другого тому зрозумів, що знаю чим цей перс мене чипляє.
Її центр всього — Алтань. В ньому поєдналися її страхи, бажання, почуття, навіть одержимість. Вона хоче бачити його щасливим! Це найважливіше: живим і щасливим. Вона хоче цього попри те, що розуміє абсурдність цього бажання. Нереальність і неможливість.

Кітай і Чаґхань поки мої фаворити.
Додам, що шкода Цике хандець...

а трилогію мені подарувала Аня Жук. Ніяк не надивлюсь на зрізи. це краса! Дякую.
#відгук #республікаДракона