❗️6.16.❗️Бойова бригада. Запоріжжя❗️
Для тих, хто взагалі не розуміє, бліндаж - це така викопана яма, зверху перекрита широкими деревʼяними балками, застелена якоюсь клейонкою (щоб не протікало) і всипана землею… В ідеальних умовах їх будують таким чином, щоб можна було знаходитись всередині людині в повний зріст. В тих умовах, в яких були ми - ті бліндажі були вже по декілька разів то під п*дарами, то під нами, їх періодично засипало від прильотів, їх вже багато разів перекривали заново залишками хоч якихось дерев, які залишились в тому секторі… Відповідно, наша «нора» була може десь метр-півтора заввишки, і залізти туди можна було лише навколішках, а всередині можна було або сісти, упершись головою в балки, або знаходитись там у напів лежачому положенні…
Наша задача на той період була - підіймати дрон над цими ж посадками і вести цілодобове спостереження за переміщенням противника та знаходити його позиції для подальшого коригування артилерії по ним.
В цілому, робота не складна, якщо не враховувати, що ти знаходишся в глибині сектору, з трьох сторін оточений ворогом, на дуже короткій дистанції від ворожих позицій… І розумієш, що в теорії, якщо п*дари замикають той єдиний фланг - ви в повному оточенні🤷♂️.
Власне, після підготовки позицій (я не буду тут детально розписувати, як це відбувається), ми почали працювати…
Навіщо аж троє людей, запитаєте ви?.. Один безпосередньо управляє дроном, другий допомагає йому орієнтуватись по карті і швидко визначати координати (грубо кажучи - штурман), третій бігає надвір запускати та забирати дрон, замінює батарейки, включає генератор коли потрібно і просто контролює навколишню обстановку, поки ті двоє зосереджені на дивайсах…
Картинка з дрону виглядала ще більш жахливою, ніж візуальна… Всі довколишні поля були просто всипані вирвами від прильотів (думаю, всі вже бачили подібні фото в інтернеті), трупи валялись просто посеред полів кожні 50-100 метрів… Всі посадки були як наша - знищені вщент, лише подекуди стирчали залишки дерев… Знову ж таки, це при тому, що вже була ніч, і це все з картинки нічного дрону, важко було навіть уявити, як це все виглядає при денному світлі…
Ми спокійно працювали так всю ніч, час від часу чуючи якісь «бахи» досить далеченько від себе… Розспілкувались з побратимами, кожен розповів свою історію (до речі, один з них почав воювати ще з 14-го року… Тобто 10 років свого життя людина провела на війні)… Ми навіть випили по чашці кави, розігрівши її на газовій горілці (до речі, хоч там і капець як штиняло трупами, сипалась земля зверху, миші бігали просто цілими бригадами, але ця кава з трупно-земляним присмаком на той момент чомусь була найсмачнішою за все моє життя)… До речі, так, мишки це було просто капець… Їх була така кількість, що ти тільки те й робив, що періодично діставав їх десь то з-під броніка, то в штани залізе, то по логові бігає… Але, все ж, це ми прийшли до них додому, тому я відносився до цього нормально, та й в цілому мишей не боюсь… Рахуйте, що просто у вас в кімнаті проживає 500 хомʼяків😅…
Ніч пройшла, можна сказати, максимально спокійно, без жодних форс-мажорів, але десь з 4-ї ранку почалось…😳
Далі буде...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.
Для тих, хто взагалі не розуміє, бліндаж - це така викопана яма, зверху перекрита широкими деревʼяними балками, застелена якоюсь клейонкою (щоб не протікало) і всипана землею… В ідеальних умовах їх будують таким чином, щоб можна було знаходитись всередині людині в повний зріст. В тих умовах, в яких були ми - ті бліндажі були вже по декілька разів то під п*дарами, то під нами, їх періодично засипало від прильотів, їх вже багато разів перекривали заново залишками хоч якихось дерев, які залишились в тому секторі… Відповідно, наша «нора» була може десь метр-півтора заввишки, і залізти туди можна було лише навколішках, а всередині можна було або сісти, упершись головою в балки, або знаходитись там у напів лежачому положенні…
Наша задача на той період була - підіймати дрон над цими ж посадками і вести цілодобове спостереження за переміщенням противника та знаходити його позиції для подальшого коригування артилерії по ним.
В цілому, робота не складна, якщо не враховувати, що ти знаходишся в глибині сектору, з трьох сторін оточений ворогом, на дуже короткій дистанції від ворожих позицій… І розумієш, що в теорії, якщо п*дари замикають той єдиний фланг - ви в повному оточенні🤷♂️.
Власне, після підготовки позицій (я не буду тут детально розписувати, як це відбувається), ми почали працювати…
Навіщо аж троє людей, запитаєте ви?.. Один безпосередньо управляє дроном, другий допомагає йому орієнтуватись по карті і швидко визначати координати (грубо кажучи - штурман), третій бігає надвір запускати та забирати дрон, замінює батарейки, включає генератор коли потрібно і просто контролює навколишню обстановку, поки ті двоє зосереджені на дивайсах…
Картинка з дрону виглядала ще більш жахливою, ніж візуальна… Всі довколишні поля були просто всипані вирвами від прильотів (думаю, всі вже бачили подібні фото в інтернеті), трупи валялись просто посеред полів кожні 50-100 метрів… Всі посадки були як наша - знищені вщент, лише подекуди стирчали залишки дерев… Знову ж таки, це при тому, що вже була ніч, і це все з картинки нічного дрону, важко було навіть уявити, як це все виглядає при денному світлі…
Ми спокійно працювали так всю ніч, час від часу чуючи якісь «бахи» досить далеченько від себе… Розспілкувались з побратимами, кожен розповів свою історію (до речі, один з них почав воювати ще з 14-го року… Тобто 10 років свого життя людина провела на війні)… Ми навіть випили по чашці кави, розігрівши її на газовій горілці (до речі, хоч там і капець як штиняло трупами, сипалась земля зверху, миші бігали просто цілими бригадами, але ця кава з трупно-земляним присмаком на той момент чомусь була найсмачнішою за все моє життя)… До речі, так, мишки це було просто капець… Їх була така кількість, що ти тільки те й робив, що періодично діставав їх десь то з-під броніка, то в штани залізе, то по логові бігає… Але, все ж, це ми прийшли до них додому, тому я відносився до цього нормально, та й в цілому мишей не боюсь… Рахуйте, що просто у вас в кімнаті проживає 500 хомʼяків😅…
Ніч пройшла, можна сказати, максимально спокійно, без жодних форс-мажорів, але десь з 4-ї ранку почалось…😳
Далі буде...
1.1. Початок 👈
2.1. Мобілізація 👈
3.1. Лікування 👈
4.1. Служба 👈
5.1. Навчальний підрозділ 👈
6.1. Бойова бригада. Запоріжжя 👈
«Пригоди Ветенара🫡» Про мій шлях добровольця та цікаві історії з війни.