"Префронтального контролю в дітей немає"
Тихон Петрович не згоден)
Зараз, у свої 6 місяців, якщо він голодний, але не аж надто, він цілком здатний разом з дорослим 3-5 хвилин займатися приготуванням їжі і збуджено чекати на результат. Тому що він ЗНАЄ, як це працює. Тому що він вже багато разів бачив, як це працює.
Дитина не терпить:
1. Якщо збудження зашкалює. Саме цей аспект розвивається з віком, оце от "дозрівання префронтальної кори" — значною мірою про здатність із кожним роком відгальмовувати все сильніше емоційне збудження.
2. Якщо не знає, як саме будуть розвиватися події, а потреба вже підпирає. Тут важливий уже не вік, а життєвий досвід та його рефлексія. Дитина, яка розуміє процеси з попередніх успішних ситуацій, довіряє цим процесам. Якщо вона ще й має вербальне пояснення — взагалі ідеально. Тому варто навіть немовляті все пояснювати: так дитина поступово звикає до слів як способу взаємодії з проблемами, і десь у віці трьох років може почекати навіть без досвіду, тільки тому що їй пояснили по-людськи.
3. Якщо не довіряє. Якщо ви "домовлялися" з дитиною, але ці домовленості не задовольняли потім її потребу, вона пам'ятає, що розмовляти з вами немає сенсу, а тоді лишається тільки крик і вимоги.
Взагалі дуже важливо, щоби з найменшого віку дитина була максимально залученою в усі побутові процеси. Саме так вона вчиться не бути залатой маладьожью, а розуміти причини, наслідки та відповідальність за своє життя.
Звісно, це не про те, щоби змушувати, а про те, щоби брати дитину з собою, чим би ви не займалися, і дозволяти їй брати участь у цьому.
Відповідальність це не про обов'язки (які часто штучні, вигадані, маніпулятивні, несправедливі та спущені згори до несуб'єктного виконавця), а про розуміння, що якщо ти шось хочеш — треба шось робити, і результат вимагає часу.
А ще вийшли нові Жовті кеди:
https://youtu.be/t_0n6LPAGeY?si=TroCOimBFkKw_R72
