«Календарні обряди українців Вороніжчини півтори сотні років тому не надто відрізнялися від таких самих в інших регіонах України. На Різдво там так само колядували, до Великодня розписували писанки. Із сусідами-росіянами тамтешні українці контактували мало, вважаючи тих неробами. Незліченну кількість звичаїв цього краю зібрав і впорядкував учений-самоук Митрофан Дикарів.
На Водохреща до водосвяття несли «трійцю» — три товсті зсукані з воску свічки, «як у кого сплетені, а як у кого і не сплетені». До Великодня зберігали звичай писати писанки: «хрестаті» — хрестами, «клинчасті» — клинчиками, а «саме хороша була безконечна, такі майстри були - виводе, і кінця їй не було».
Дослідник докладно описав розваги на Івана Купала. Попри заборони духовенства та постійні намагання місцевої влади розігнати купальські ігрища, молодь дотримувалася старовинних звичаїв, пояснюючи: «Не за нас стало, не за нас і перестане». Діти перестрибували через накладені купи будяків, молодь — через вогонь. Ставили Маринку — вдягали на опудало сорочку, плахту, добре намисто, з вишень робили прикраси — й ходили навкруги з піснями. Потім топили її, «щоб дощ був».
Характеризуючи вірування і звичаї, повʼязані з різними місяцями року, зауважує різницю між місцевими українцями та росіянами: «А в хахлушок більш роботи в августі: треба і в полі робить, і на городі. А московка пожала в полі та й сидить: вони городів не сіють»».
👉 Читайте більше у номері “Слобожанщина” →
https://bit.ly/40OOk7C👉 Про Слобідську Україну від XVII століття і до сьогодні розповіла докторка історичних наук Світлана Потапенко у програмі “Без брому” →
https://bit.ly/3CHnwOc
