Людина мисляча

⬇️Окремо ще трішки цитат з книги «Вибір»:

📌Про біль та зцілення

…немає ніякої ієрархії страждань. Ніщо не робить мій біль меншим або більшим за ваш. […] Ми маємо цілком і повністю приймати те, що з нами сталося та відбувається зараз, аби мати змогу зцілятися й розквітати.

📌Про любов та смерть

Уявляю любов та те, як вона проростає з війни. Уявляю смерть та її зворотну сторону, яка завжди, завжди йде поруч.

📌Про самопідтримку

Існує багато різних способів підтримувати себе. Я маю віднайти власний, аби жити з тим, що сталося. Я ще не знаю, який він. Ми вільні

від

таборів смерті, але ми також маємо бути вільні

заради

: заради створення, заради життя, заради вибору. Тож доки ми не знайдемо нашу

свободу заради

, ми ходитимемо по колу в тій самій нескінченній темряві.

📌Про минуле

Минуле нікуди не зникає. Через нього не переступиш, його не видалиш. Воно живе в мені. Але також у мені живуть перспективи, які подарувало минуле: як я вижила, аби бути звільненою, бо живила надію у серці. Я вижила, аби пізнати свободу, бо навчилася прощати.

Я не можу змінити минуле. Але існує інше життя, яке я можу врятувати, — моє власне. Те, що я проживаю зараз, цієї дивовижної миті.

📌Про час

Я можу бачити, що минуле не забруднює теперішнього, що теперішне не применшує минулого. Час — це посередник. Час — це шлях, яким ми подорожуємо.

📌Про свободу та відповідальність

…найміцніша вʼязниця — наш власний розум і що ми вже маємо ключ від неї у нашій кишені, що цей ключ — це готовність цілковито взяти на себе відповідальність за своє життя, готовність йти на ризик, готовність звільнити себе від звинувачень та повернути собі власну невинність, прийняти та полюбити себе за те, хто ми є насправді — люди, недосконалі та цілісні.

Насправді, в книзі ще так багато вартих уваги цитат, але нехай тут будуть принаймні ці згадані — для вашого натхнення та роздумів.

#книжкове

[Людина мисляча | підписатись]

Роздуми про практику мовчання

Мені хотілось би промовчати сьогоднішній день, але тоді я порушила б свій обовʼязок (звісно, лише перед собою, але від цього він не менш важливий) писати сюди кожен будній день, а запасів готових дописів не маю. І коли ще писати про мовчання як не тоді, коли воно внутрішньо найбільш природнє, не вимушене. Тож буду так спонтанно писати про мовчання зі стану мовчання.

Вже не памʼятаю точно, де і коли дізналась про практику мовчання вперше, але зацікавила мене ця тема під час прочитання автобіографії Махатма Ганді «Моє життя». В цій книзі він ділиться своєю практикою одного мовчазного в тижні дня, коли неухильно дотримується того, аби не вести ніяких розмов. Цей день він присвячував, як я це називаю, «перебуванню в своїй мушлі» — стані внутрішньої тиші, а також читанню, письму, роздумам. Метою цієї аскези є очищення свого внутрішнього простору від зайвого зовнішнього, самозаглиблення задля самопізнання.

Вона також нагадує про один з моїх улюблених романів Германа Гессе «Сіддхартха», головний герой якого, під час пошуків роботи на питання про те, що він вміє, каже просто: чекати, тримати піст і молитись. При тому молитва тут теж виступає як практика мовчання, адже вона завжди направлена всередину, навіть якщо звертання йде до того, хто за межами нас — Бога чи інших вищих сил. Тримання посту й чекання теж потребує зосередженості, а її джерелом є досвід мовчання.

Третя книга, яка нагадала мені про цю важливу практику, і яку я зараз перечитую для філософського клубу — «Волден, або життя в лісах» Торо. Він нещадно критикує сучасну своєму часу (але актуально й досі) людину за те, що вона живе плітками й пустими зайвими розмовами. У Торо немає спеціальної практики як у Ганді, але він в принципі намагається бути осторонь марних розмов, зізнаючись, як його це виснажує, і надає перевагу перебуванню наодинці у безмовних розмовах з природою.

Проте я гадаю, що не лише природа, але й вчасні розмови з людьми, що наповнюють нас, можуть стати поштовхом до заглиблення в себе. Нещодавно один з учасників мого філософського клубу у відгуку про свою участь написав слова, які засіли в моєму серці, і вони доречні в цій темі. Він сказав: «Викликає довіру і повагу твоя спокійна невимушена манера ведення розмови, коли ти дозволяєш паузам бути і не поспішаєш їх заповнювати». Вони зачепили мене тому, що із-за самокритичності мені здавалось, що це не так, а тут людина підмічає те, що я не бачу (не дозволяю цього) в собі, не чую із-за потоку внутрішніх монологів, в яких все сплуталось — важливе і ні, істинне і порожнє, своє і чуже.

Та найважливіше з його слів — фраза про «дозволяти паузам бути». І справді, щоб почути важливе від інших чи в собі самих, ці паузи життєво необхідні. Без них всі розмови — просто білий шум. З пауз і з мовчання слова викрісталізовуються, набираються сенсом, стають вчасними і доречними, а все зайве, мов лушпиння, взагалі відпадає — залишається гола суть.

Тож давайте будемо вчитися мовчати.

#роздуми #практика

[Людина мисляча | підписатись]

Буду чесною: фентезі — не мій жанр літератури. Потребу у втечі в інші світи для мене закриває філософія, тим самим все одно лишаючи в межах реальності.

Проте також мушу зізнатись, що з фентезі, а саме — поттеріани, ще в шкільні роки почалась моя любов до читання, яка досі зі мною. А ще, минулого року завдяки своєму книжковому клубу, відкрила для себе іншу неймовірну історію на межі між фентезі та філософією — «Незриме життя Адді Лярю» В.Шваб. Це такий собі феміністичний варіант фаустівської історії, де підіймаються «вічні питання» — творчості, смертності, любові, і того, що таке безсмертя — дар чи прокляття✨

Якщо вас зацікавила ця легка, але надихаюча на роздуми історія, беріть участь в нашому спільному з каналом CHORNOBROVA KAROOKA розіграші цієї книги — тут. Результати вже в понеділок.

А я вже десь з понеділка поділюсь з вами відгуком на останню прочитану мною книгу, яка вже цілком справедливо зайняла місце серед тих, що мали на мене вплив і яку я раджу до читання всім. Дочекайтесь! 🤫

Поки ж поділіться, які у вас книжкові плани на вихідні? І ще цікаво, чи є у вас якісь вподобання по жанрам літератури?