Людина мисляча

Це були одні з найкращих вихідних за довгий час✨

Для цього відчуття все склалось — сонячні й теплі дні улюбленої осені, краса природи й власне відчуття гармонії з нею, а ще те, що в суботу мала побачення з мистецтвом — відвідала одну дуже незвичайну виставку, вже сьогодні покажу й розкажу вам про неї.

Вчора, в неділю, провела затишну й камерну зустріч книжкового клубу в Одесі по роману В.Підмогильного «Невеличка драма», і ще більше в нього закохалась, він однозначно вартий уваги кожного, а свій відгук про цю книгу скоро напишу.

Також напередодні вихідних отримала в подарунок дві книжково-кавові посилочки, про їх вміст теж незабаром розкажу-покажу, вам сподобається 🥰

Ну і головне: перед офіційним анонсом вже запрошую вас на нові листопадові потоки обох своїх клубів — книжкового по книзі «Вибір» Е.Еґер та філософського по «Волден, або життя в лісах» Г.Д.Торо. Кількість місць обмежена, а обидві книги просто ❤️‍🔥

А чим були наповнені ваші вихідні, якими враженнями, думками чи книгами?

Роздуми про старість

Чи здатні ми насправді перейнятись цим питанням? Принаймні, допоки старість маячить десь на горизонті як наша власна потенційність або чужа реальність — самотня, квола, обмежена можливостями тіла та розуму.

Ми знаємо про неї так багато і водночас не знаємо нічого. Можна знати про старість теоретично з біологічної точки зору, з соціальної — спостерігаючи за тими, хто вже перетнув цю межу. Проте її досвід як екзистенційний, особистий, завжди залишається тінню, яку ми носимо з собою і ніяк ніколи не зможемо позбутись. Це реальність, хоч би якою нереальною вона здавалась коли ми ще молоді.

Молодість, як і старість, поняття дуже відносне. Хтось вже в 20 живе в страхітливому очікуванні навіть 30 років, і здається, що вже цей вік є межею «найкращих років». Не живе, очікує. А хтось в 70+ (вік, з якого офіційно веде свій лік старість) починає нове життя або принаймні пробує нові хобі. Страшно не стати старими, страшно коли люди проживають своє життя беззмістовно в будь-якому віці.

Власне, найдієвіше щеплення проти симптомів старості — мати сенси, якими позначені не лише якісь знакові точки в житті, повʼязані з народженням нової людини чи нового союзу, а з кожною миттю власного життя. Адже воно тягнеться однією безперервною лінією, і від першого дня свого в цьому світі ми йдемо до смерті. Вона — кінцева зупинка, передостання, якщо пощастить, старість, але всі вони невіддільні від нас самих вже сьогодні, в будь-якому віці.

Ми носимо в собі не лише свої мрії, бажання, спогади, цілі, але і старість та смерть. Щоранку прокидаємось іншими, але щоразу не хочемо визнавати ці зміни. Та й вони непомітні до певного часу — тіло у змові з розумом, аби не видати весь портрет старості передчасно. І це нормально, так працює наша психіка, саме тому ми вкрай рідко задаємось цими питаннями.

Однак задаватись ними важливо — не для того, щоб жити в страху й очікуванні, віддавши своє радісне теперішнє на поталу невідомого майбутнього. Навпаки, розмірковуючи про старість (і смерть), ми по-справжньому визнаємо її зсередини, і це приносить з собою звільнення від неї. Воно ж у тому, аби вже сьогодні наповнювати своє життя тим, яким хотілось би бачити своє майбутнє. Вже з весни свого життя будувати внутрішні опори, творити — себе самих, свою дійсність, красу та сенси — для зими, в якій вже не буде порожнечі й самотності. У нас будемо ми самі, і лише за нами вибір як ми скористаємося з наших можливостей, якими б вони не були.

Тож навіть коли здається, що у нас не залишається нічого або що в старості ми втратимо все, всередині нас є життя, яке і дає свободу обирати, мислити, відчувати — до останнього подиху, а вже він поза нашою владою, тож немає сенсу про це перейматись.

(натхненна текстом С.де Бовуар про старість та зустріччю свого філософського клубу на цю тему)

#роздуми

[Людина мисляча | підписатись]

Минулий понеділок почався з моїх амбітних планів щодо того, про що планувала писати на каналі. Та вже за день мій організм дав збій і попри одужання зараз досі важко зібрати думки до купи й написати те, що хотіла так, як хотіла. Тому поки без гучних анонсів, але з наміром повернутись в повноцінному форматі щобуденних дописів. Тим більше, цікавих тем і книг лише додалося.

А поки ж нагадую, що вже за півгодини відбудеться розіграш книги «Жінки, що біжать з вовками» К.П.Естес. Беріть участь, якщо ще ні, і бажаю удачі виграти її ✨

Сьогодні тут мав би бути допис про відому філософиню Симону де Бовуар, а ввечері зустріч мого філософського клубу по одному її тексту, проте я неочікувано захворіла і поки мені не до цього…

З радісних новин — вас стало на каналі 2000+, чому я невимовно рада, бо значить, стало ще більше Людей мислячих ❤️

З цього приводу пропоную трохи познайомитись, і я зі свого боку хочу поділитись з вами трьома фактами про себе (і буду рада дізнатись більше про вас через ваші факти в коментарях👇)

Отже,

1️⃣ я жила в Житомирі та Львові (контрастний досвід), а останні 11 років в Одесі — люблю це місто всією душею, але головним чином із-за моря, світлинами якого ділюсь час від часу в цьому каналі;

2️⃣ в 11 класі познайомилась з літературою Г.Г.Маркеса, і так закохалась в магічний реалізм, що мої перші художні тексти були в його стилі (деякі з них навіть увійшли в мою першу творчу збірку «Метафізика простих речей»);

3️⃣ до філософії я прийшла так само неочікувано, як зараз захворіла — як і з Маркесом в школі, вивчаючи на Світовій літературі творчість А.Камю здивувалась, що аби стати письменником (як я і хотіла), можна закінчити філософський факультет, і знаєте, це було одне з найкращих рішень в моєму житті.

Цей блог став результатом моєї відродженої любові до філософії, яка була тимчасово загублена і віднайдена в процесі «пошуку себе» за останні кілька років. Тому тут пишу про філософію, книги, кіно, мистецтво й саме життя з філософського погляду на це все. Однією зі своїх місій вбачаю в тому, аби показати, що філософія може бути джерелом сенсів, яке доступне кожній людині мислячій.

Якщо маєте бажання, розкажіть щось і про себе 🙌🏻