Життя у війні 🇺🇦💛💙🫡

Ранок — МЗС випустило гнівну заяву, що Україні не треба всякі там сурогати НАТО і отето всьо.

Вечір вчорашнього дня — блогерша Раміна їздила в штаб-квартиру НАТО, де розказала про те, що буде пропонувати Рютте якісь ідеї. Найцікавіше в її рефераті — Раміна не дуже розуміє, як саме НАТО ухвалює рішення щодо передачі зброї.

З початку повномасштабного Раміна знімала інтервʼю з військовими, хоча раніше її цікавий російський шлак. Але чому до Брюсселя не поїхали військові кореспонденти, топові волонтери і військові — які цілком собі претендують на лідерів суспільних думок? Зранку в мене був ефір на 5 каналі і я спитала Анна Мірошниченко — чи її не запрошували? Каже, що ні. Хоча Аня — розкішний журналіст, лідер суспільних думок і автор прекрасних документальних інтервʼю про війну. Таких, що бери і пиши військові конспекти про війну нового типу.

Марк Рютте — досвідчений політик, колишній премʼєр Нідерландів і один із небагатьох політиків у Європі, яких щиро поважає Дональд Трамп. Наприкінці листопада ці двоє мали зустріч у Флориді, де накидали бачення про майбутню безпеку в Європі.

Що йому може нарадити Раміна? Про якість інтиму після 40? Чи познайомити з Вєрою Брєжнєвою? Чи пожалуватись на РХП і похудання? Таке собі. Навряд чи весь цей шлак цікавить генсека НАТО.

Рютте з його досвідом, впливом та доступом до Трампа — міг би бути нашим другом, але йому пропонують клоунаду із «Холостяка» та «Плейбою».

🟩 Дубінській розказав правду, яку усі і без того знали...
Вона підсвітлює розуміння наших стосунків з Білим Домом протягом останніх років - фактично, Зеленській вчинив злочин проти україно-американаьких відносин з усіма наслідками...
Це був не просто акт помсти Порошенку чи підігрівання Трампу, а це причина того, що ми не отримали від США усього, що могли би за умови притомного президента
Так, Дубінській зараз підігрує Зеленському з СІЗО і нагадує, що Зеленський жопу рвав за Трампа.
Але навряд це допоможе Дубінському, як і Зеленському
Але ж питання не в них, а в Україні...

Для тих , хто збирається гучно , з надмірним шиком і піаром відзначати прийдешні свята , хто дозволяє собі напоказ відверто похабну поведінку і зневагу, не дивлячись на сльози і горе в країні , побажання : Тож нехай за вашими багатими столами в ресторані будуть поруч присутні очі наших полеглих Захистників , заплакані очі їх рідних , очі дітей ,які уже ніколи не побачать своїх батьків , очі людей , які залишилися без домівок , очі полонених і зниклих безвісти , очі наших Воїнів , які зараз в окопах......
********##. #Сьогодні весело тобі??? Радість зріднилася з тобою??? Ти зазирни в оселі ті , де обійнялись з журбою !!! Сьогодні ти на висоті ??? А завтра можеш впасти низько..... Дай руку тому , хто в біді і йде дорогою важкою !!! ( авт. О. Гудзь)

коли біль жіночого роду

як моя мама була вагітна, бабина подруга (що відає більше, ніж звичайні люди) сказала таке:

скоро прийде дівчинка, яка збере з роду все найкраще і виконає вище призначення. звучить містично, чи не так?

і дуже тяжко.

бо виявляється, що від роду можна взяти не тільки найкраще, а й найболючіше. розпач матері, у якої гинуть від голоду діти, а вона не може нічого з цим поробити, розпач жінки, що не дочекалась чоловіка з війни і, обдираючи стіни в лікарні, спокійно сказала дітям, що буде вмирatu.

болі великі і маленькі, що застигли мені ще тоді, коли я тихо плавала всередині мами.

зараз читаю книжку про те, як успадкована родинна травма формує нас. про те, шо треба дослідити принаймні три покоління, аби зрозуміти причину тих чи инших болів, передовсім душевних.

у книжці прикладом постає історія про єврейку, яка страждала все життя, не усвідомлюючи, що продовжує страждання своїх предків, яких знищили в газовій камері. якби цю книжку писали в Україні, там був би приклад про трансгенераційну травму після розkypkyлення, сталінських чисток і гоlodoмору.

тяжко, коли чуєш серцем біль не тільки болі прабабів, а якийсь екзистенційний, біль всього українського народу.

мої рідні, я чую вас. прапрабіль, прабіль і болі моїх батьків.

я хочу, щоб на мені біль мого роду скінчився. хай саме це буде моїм вищим призначенням.

я хочу, щоб біль чоловічого скінчився.

нитка.

біль жіночого роду може бути в українській мові тільки коли йдеться про вибілену нитку. чула, біль робили так: обмазували олією і запікали в хлібові.

на фото я і моя сорочка біллю. я дивлюся на себе в ній — і нема більш нічого: ні страхів, ні болю, ні тривоги не прокинутись, попри те, що вона вишита у воєнне літо.

я хочу так легко плисти по життю, як голочка в моїх руках, що тисячі стібків проходить, поки я не втомлюсь, поки очі не закрутяться у вузол.

хочу плисти, як слова пливуть у рядках цієї пісні:

шовком та біллю
та вишивала

я ниточка, що пронизує рід і збирає все найкраще, втілює все невтілене і говорить все непроговорене.

нехай біль буде тільки жіночого роду.
у всіх нас🤍

Нікому не відповідай , коли ти злий.
Нічого не обіцяй, коли ти щасливий.
Нічого не вирішуй, коли ти в депресії.

Ти не уявляєш скільки разів я відправляла меседж Богу🙏🏻
щоб він доглянув за тобою💓👁
Я взагалі веду з ним нескінченну переписку🙏🏻 виписуючи думки на світанку, під час домашніх справ чи час дозвілля, перед сном✨ на роботі 👩‍🏫, під час прогулянки, в душі🕊 щоб Він допоміг мені вберегти тебе від усього, що може зробити боляче💔...
Я завжди буду з тобою🙌🏻 💞 Навіть коли мене не буде поруч, навіть коли я розчинюсь у вічності або перетворюся на попіл, я всеодно буду чути твоє дихання, моя найдорожча людина!