Konkretyka

Зимова війна: ми спостерігаємо повторення старого сценарію чи імперія вчиться на помилках?

Важлива примітка: Друзі нині дуже мало часу для нових публікацій, дякую за розуміння.

Ще минулого року я написав кілька цікавих публікацій про Зимову війну, тому хто не встиг з ними ознайомитись прошу за новим посиланням:

Фінляндія vs СССР: що ми оминаємо при вивченні “Зимової війни”.
Чому Маннергейм не воював до останнього фіна?

Приклади з історії є поганим путівником, якщо Вам хочеться розібратись в подіях сьогодення. Себто давно написані сценарії інших війн не визначають для нас зовсім нічого, бо фактори часу та диспозиції сил в минулому і сьогодні відрізняються.

Однак є дещо спільне, зокрема, імперія вчиться на помилках і не любить програвати війни. Програє вона їх лише тоді, коли Захід колективно може зібратись і розгромити війська у Криму (Кримська війна) або в самій імперії еліти влаштують революції (Російсько-японська, Перша світова війна). Коли ж в імперії відносно стабільний режим, а Захід лише виражає “занепокоєння”, то вона здебільшого домагається якщо не повного, то прийнятного результату і Зимова війна є чудовим прикладом.

Фінляндія перемогла чи капітулювала? Здебільшого в україномовному просторі про Зимову війну відомо зі світлин тисяч загиблих радянських військових. Не прийнято про це говорити, але трагедія в тому, що серед них були й українці. Тим не менш, у нас війна виглядає як тріумф фінської зброї та стратегії Маннергейма, от тільки це характерно лише для 1939 року, а в 1940 ми бачимо зовсім іншу картинку. В споминах Маннергейма (ІІ том) він відзначив, що імперія зробила висновки з невдачі першого вторгнення у 1939 і одразу розпочала великі навчання:

Стало відомо, що росіяни поблизу фронту почали серйозне навчання своїх дивізій, призначених для наступу, вони не шкодували для цього ні артилерії, ні літаків, ні танків, Коли вони зробили перші методичні наступи, яким передувала зосереджена артпідготовка, то слід сказати, що навчання було результативним. Їхня піхота за підтримки артилерії й танків йшла в наступ лише після того, як противник був подавлений вогнем, одночасно над полем бою кружляли бомбардувальники й винищувачі. Ці наступальні дії, які ми відбивали, завдаючи противнику відчутних втрат (при цьому і наші війська дуже страждали від артилерійського вогню)

В лютому 1940 року, застосовуючи тактику “вогневого валу” та використовуючи свою технічну та мобілізаційну перевагу, імперія прорвала лінію Маннергейма. Фактично, в той момент Фінляндія зберігала можливість для спротиву, але розпливчаті плани допомоги країн Заходу (більш детально тут) та чисельна перевага війська імперії говорили, що продовження війни може обернутись колосальною катастрофою. Тому Маннергейм, як я описував в цьому пості, прийняв рішення піти на перемовини. Внаслідок чого фінам навязали такі умови (Московский договір 1940): втрата територій (12% фінів стали біженцями або 9% загальної території втрачено), військова база на півострові Ханко, передача різного типу майна. У 1944 році, окрім нових втрат, фіни ще й впустять Комуністичну партію в свою політичну систему.

Епілог. Зимова війна з одного боку є тріумфом фінської зброї 1939 року та зіткненням з реальністю різних вагових категорій суперників у 1940 році. Рішення Маннергейма було важке і проти нього виступали генерали, але водночас воно було б геніальне, якби у 1941 не сталось “дива під Москвою”, коли Рейх програв. У випадку ж перемоги німців фіни повернули б втрачені територій та навіть більше. Тим не менш ключовим в історії “Зимової війни” для сьогодення є те, що імперія, якщо на неї немає тиску або внутрішнії потрясінь, вчиться і, використовуючи свою перевагу в ресурсах, досягає “задач мінімум”. Простими словами: неможливо обманути стрілочку на вазі, адже Ви або Heavyweight або Middleweight, або Вам дуже пощастило і хтось інший з Heavyweight стане на Вашу сторону.

Якими повинні бути еліти? Образ Менандра І Сотера.

Стаття доступна на Друкарні.

Теорія еліт, яку вивчає соціологія та політологія, ділиться з нами цікавими знаннями та емпірикою. Починаючи від очевидного визначення, що еліти - це люди, які володіють владою та ресурсами, вони не є монолітним класом, як це часто намагаються показати марксисти.

Однак на що не відповідає теорія еліт, так це те, якими чеснотами та якими образами вони повинні володіти. Звісно, за бажанням можна виокремити кейси, які розглядають вчені, і знайти ці переконання та характеристики, але куди більш цікавіше побачити їх на прикладі героїв, що в свій час змінювали долю цілих цивілізацій.

Саме тому я пропоную Вашій увазі статтю, яка є моїм внеском в україномовний контент про греко-індійського царя Менандра І Сотера, що заснував унікальну цивілізацію за тисячі кілометрів від Еллади. Він є уособленням образу еліт, які ведуть постійний діалог з громадськістю, шукаючи відповіді не лише на філософські питання, але й як організувати державу.

Менандр або більш знайомий будистам Мілінда розпочинає цей цикл, бо без відкритого діалогу між елітами та громадскістю неможливо побудувати успішний державний проєкт:

В наступній статті я розповім Вам вже про одного римського імператора, життя якого є взірцем та уособленням самої суті еліт.

Чого не вистачає Україні для успішних реформ? Чим нас може навчити Марк Твен і чому нам потрібна маленька роль держави?

Марк Твен "Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура":

Бачите, я витлумачую вірність як вірність батьківщині, а не її установам та урядовцям. Батьківщина — ось що головне, істотне, вічне; батьківщину треба берегти, любити, їй треба бути вірним; що ж до установ, то вони — щось зовнішнє, мов одяг, а одяг може зноситись, подертися, стати незручним, перестати захищати тіло від холоду, хвороб і смерті.

Бути вірним ганчір’ю, уславляти ганчір’я, схилятися перед ганчір’ям, помирати за ганчір’я — це вірність дурна, вірність суто тваринна. Вона властива монархії (прим. культам особистості і автокртам), вигадана монархією, тож нехай тій монархії й залишається. А я родом з Коннектікуту, чия конституція проголошує, що "вся політична влада належить народові, і всі вільні органи влади діють за уповноваженням народу і задля народного добра; і що народ має повсякчасне, незаперечне й невід’ємне право міняти форму управління так, як визнає за потрібне".

З цього погляду, громадянин, який бачить, що політичне вбрання його країни зносилось, а проте сидить, набравши в рота води, не підіймає голосу, вимагаючи створення нового вбрання, не є вірним батьківщині громадянином, — він зрадник, його не виправдовує навіть те, що він, може, єдиний з-поміж усіх помічає зношеність одеж своєї батьківщини. Бо його обов’язок — агітувати хоч би там що, тоді як обов’язок решти — голосувати проти нього, коли вони з ним не згодні.

Мої цікаві публікації про жінок в історії:
Найстрашніший ворог Риму. Королева Боудіка. Войовниця іценів.

Герой роману потрапив в раннє середньовіччя прямо зі ХІХ століття. В силу обставин він став правою рукою короля і познайомившись з тим, як живе народ Англії схотів принести зміни. Тому на своїй посаді формував інститути та економіку до зміни державного ладу з монархії на республіку. Однак в один день його плани йдуть шкереберть, церква відлучає його. Нагадаю, релігійні правила тоді домінували у суспільстві, тому це був сильний удар по його позиціях. Тоді він був змушений раніше часу проголосити Республіку, закликавши народ Англії підтримати його, бо у разі перемоги вони отримують права і свободи. Проте що роблять ті, хто звик жити в рабстві, але кого він хоче врятувати? Ні, вони не йдуть за героєм роману, вони приєднуються до церкви та знаті, бо старі правила сформували їхні переконання та цінності, а тому вони чинять так, як церква та знать скаже. Лише молоде покоління стає на його захист...

Ключовою причиною того, чому починання героя роману Марка Твена провалились, були як не дивно люди, а саме відсутність достатньої кількості тих, хто поділяє його чесноти. Так і в Україні: відсутність в державному апараті якісної бюрократії, що керується чеснотами, є причиною чому будь-які складні реформи будуть провалені.

Недостатньо розробити правила, якщо податківець, поліцейський, суддя не буде ним слідувати. І тут питання не тільки в їхній заробітній платі та умовах, а питання в цінностях, які сповідують та підтримують еліти та громадяни (і як наслідок влада). Вони формують розуміння: “куди ми йдемо і заради чого?” Без відповіді на це питання можна нічого не починати.

Який може бути вихід? Якщо у нас немає якісного бюрократичного апарату, то єдиний вихід це зменшувати роль держави та намагатись виправити бодай три напрямки: суд, правоохоронну систему та освіту. Це хоча б дасть можливість забезпечити верховенство права (обов'язковий інститут, що встановлює правила гри) та відносний розвиток людського капіталу.

Намагання ж і далі тягнути цю валізу без ручки та впроваджувати "складні реформи", де потрібні виконавці (бюрократи) з кваліфікацією та чеснотами, буде лише підтримувати нинішній стан. Нагадаю, що наше ВВП ще до війни зростало нижчими темпами, ніж глобальна економіка. Тому, якщо не викинути цей старий жигуль він рано чи пізно привезе нас до аварії, бо тут вже немає що лагодити і новини корупції та людожерства, які Ви читаєте кожен день, зайве тому підтвердження.

Інша сторона Римської імперії: хвороби, антисанітарія або в чому причина римської низькорослості. З якими викликами стикалось здоров'я жителів імперії? Які наслідки мала для римського світу перша в історії пандемія?

Повна версія статті доступна на Друкарні.

Скорочена версія доступна для всіх на Патреоні.

В цій статті Ви дізнаєтесь кілька цікавих фактів на які часто не звертають увагу, коли думають про Римську імперію:

🧩 яким був середній зріст римлян та яку вони мали тривалість життя.
🧩 бактерії та хвороби в тіні римської урбанізації, нагадаю, ледве не 20-30% жителів імперії жили у містах.
🧩 чому римська каналізація та система вбиралень була не така ефективна, як ми звикли про неї думати.
🧩 як римляни допомагали комарам нищити їх?
🧩 які наслідки мала Антонінова чума?
🧩 як конкуренція еліт призвела до інституційних змін в армії, що простимулювали появу солдатських-імператорів?

Сподіваюсь, що ця стаття буде Вам цікавою і вкотре допоможе зрозуміти чому ми живемо в найкращу добу в історії людства.

Також раджу прочитати інші мої публікації, які розповідають про героїнь доби Античності:

🎯Богиня Македонії - Олімпіада Епірська. Мати Александра Македонського. Вбивця царя Філіпа?
🎯Клеопатра Македонська. Принцеса в золотій клітці.

День Незалежності: просто свято чи підведення підсумків +1 року?

Вітаю всіх зі святом! Не зміг зробити цього раніше, бо робота зі зарядними станціями, які робить мій підрозділ для ЗСУ, забирає дуже багато часу.

Концепція державних свят стара оскільки бере свій початок ще з Римської республіки, якщо не давніше. Вона є уособленням символізму, правонаступництва поколінь та навіть гри ідеології.

На мій суб'єктивний погляд, ця концепція давно застаріла, бо зводить це день до промов, а вони це слова-слова-слова і купа гасел в пустоту. День Незалежності не повинен бути таким, він повинен стати днем підведення підсумків по найбільшому проєкту нашого народу - держави. Це день під час якого ми повинні говорити куди ми йдемо і чого ми вже досягли.
Важливо: Я говорю про мирний час, бо війна це інша історія.

Ніхто ніколи не задумувався, а куди ми, власне, йдемо всією державою? Заради чого? Що ми хочемо побудувати на цих землях? Демократію? Свободу? Зберегтись як нація, зберегти мову, культуру? Це все добре, але це простий базовий і, в якомусь сенсі, дуже абстрактний набір “сильних слів”, які ні до чого не ведуть. Наприклад, про збереження нації говорять всі, а от, що малює нам ООН, вже в кінці століття може вийти так, що нам нічого буде зберігати...

Ба більше, а як взагалі можна перевірити чи йдемо ми бодай в сторону розбудови демократії? На щастя, є багато неурядових організацій, які досліджують це питання: The Economist Democracy Index, Freedom House, The V-Dem Democracy indices. Вибравши там Україну, ми можемо побачити наскільки ми наблизились чи віддалились від цілі. До слова, відсутність інформації для широкого загалу про ці індекси і нашу позицію в них дає можливість політикам нічого не робити, а лише проголошувати пусті гасла.
Примітка: Можна ще зганати індекси від World Bank про "якість державного управління" і тп. Звісно, всі вони не є досконалими, але є непоганим орієнтиром.

Однак що повинно бути центром нашої уваги, головною ідеєю, яка відповідала б викликам ХХІ століття? На мій погляд, тільки розвиток людського капіталу, бо наше життя, якщо хтось забув - коротке. Такий вектор означає, що у фокусі нашої уваги повинні бути індекси та напрямки, які стосуються освіти, особливо шкільної, яка взагалі закладає фундамент майбутнього громадянина. Забезпечення шкіл, заробітна плата вчителів, результати учнів у таких міжнародних індексах як PISA. Людський капітал це основа добробуту, а його розвиток допоможе виграти конкуренцію в першу чергу за наших людей.

Також особливої уваги потребує і громадянське суспільство. Так, кількість громадян, які волонтерять, донатять та проявляють активну громадянську позицію за інформаційним фоном ніби багато, однак якщо подивитись глибше, то політичних сил, які б орієнтувались на активних громадян, мінімум. Законодавці все ще дико відірвані від потреб громадян і на них вплив мінімальний (хоча іноді спільна позиція нашого бізнесу та громадян приносить непогані результати). В той же час наші позиції в тому ж індексі CIVICUS далеко не є задовільними. Розвиток нашого громадянського суспільства є необхідною базою для становлення держави.

Можна продовжувати і далі, але я думаю, що головну ідею Ви зрозуміли. День Незалежності це підведення підсумків за рік, що вийшло, а що ні та чому, а також це день коли ми ставимо цілі на наступний рік. Тоді ми нарешті відійдемо від старого спадку символічного свята і нарешті зрозуміємо навіщо нам потрібна своя держава і куди ми всі йдем.

В кінці я раджу прочитати мої авторські статті про цікавих “Жінок в історії” за духом нашого майбутнього, де роль українських громадянок буде лише зростати:

🧩Клеопатра Македонська. Принцеса в золотій клітці.
🧩Богиня Македонії - Олімпіада Епірська. Мати Александра Македонського. Вбивця царя Філіпа?

Та цікавий допис про те, чому я вирішив стати письменником:

📌Чому я присвятив 5 років вдосконаленню Княжої Шахівниці?

Як ліве крило Гаріс може віддати перемогу Трампу? Етнічна приналежність, а не конкуренція ідей.

Відкрив нову рубрику на Patreon про “Жінок в історії”, стаття у вільному доступі:

Богиня Македонії - Олімпіада Епірська. Мати Александра Македонського. Вбивця царя Філіпа?

The Economist написав статтю, чи може Гаріс перемогти в одному з ключових штатів (Мічіган) без підтримки арабів-виборців. На мій суб'єктивний погляд, це - величезна дикість, коли етнічне походження громадян впливає на їхній вибір. Це фактично нівелює взагалі такий важливий момент, як конкуренцію ідей в програмах кандидатів (вони в першу чергу про внутрішні виклики США). Умовно, можна поважати свої корені, але ти або американський громадянин, або - ні.

Звісно, можна тоді сказати, а чого тоді виборці українського походження топлять за того кандидата, хто активніше підтримуватиме Україну. І тут є досить проста відповідь: ми не є агресорами у війні, так само, як і Ізраїль не починав війну в Газі (хоча методи ведення війни Ізраїлем справді викликають питання). Тим не менш, підтримувати допомогу жертвам агресії, це, в першу чергу, підтримка цивілізаційного принципу гуманізму. Тому не дивно, що адміністрація президента Байдена підтримувала Україну та Ізраїль, ба більше, навіть частина «оцивілізованих» росіян бажають перемоги Україні в першу чергу через те, що на нас напали.

Як енергійне лівацтво демократів подарує Трампу перемогу? Ще минулого року я писав своєрідну оглядову статтю, де наводив соціологічні дані, які говорять, що значна частина (більшість) американців тяжіє до більших економічних свобод та зменшення впливу федерального уряду. Вцілому, хоч і з певними труднощами та викликами, але США все ще про-капіталістична та демократична країна. Тому, надлишкова гра вліво з боку Гаріс несе для її президенства ризики.

Крім справді цікавих запропонованих нею політик, які розширюють підтримку сімей з новонародженими дітьми (списання частини податків, підтримка для купівлі нерухомості) є й дещо “веселі”, які, по праву, Трамп назвав “комуністичними”, а саме, державне втручання в ринкові механізми шляхом контролю цін. Ба більше, популізм, а саме перенесення відповідальності за зростання цін на злих капіталюг, що наживаються на бідному американському виборцю.

На щастя, шизів, які готові викинути сучасний підручник з макро на смітник навіть серед демократів мало. Тому, колишній працівник адміністрації Обами економіст з Гарварду в The New York Times так прокоментував цю ідею Гаріс показавши їй, як працює ринок: “В минулому році ціни на яйця виросли, бо їх було не так багато на ринку, і це вплинуло на зростання виробництва яєць”. Себто, ринок себе балансує координуючи ціновим механізмом економічних агентів: коли попиту багато, ціни ростуть, коли попит падає ціни зменшуються. Це дає сигнали виробникам, як переналаштувати своє виробництво чи куди направити інвестиції. Цей зворотній зв'язок є основою успіху ринкової економіки.

Натомість, Гаріс пробує просувати ідею відверто лівого крила Демократичної партії, яке полюбляє ігнорувати реальність. Причиною появи ідей про контроль цін у Демократів є інфляція, яка захлинула США після Пандемії. Але в чому причина інфляції? Одна з них - збій ланцюгів поставок, який міг поглибитись через регулювання ринку перевезень в США, про що я писав раніше. Засильний бюджетний стимул (1400 дол для фіз осіб) зіграв важливу роль у підтримці не допустивши “шоку попиту”, але при цьому уряд не підтримав виробника і допустив “шок пропозиції”, що запустило інфляцію. Простими словами, інфляція в США виникла не через злих капіталюг, а через цілий ряд факторів, де уряд зіграв не останню роль.

Епілог. Надіюсь Гаріс не буде скочуватись до крайньо лівих, бо тоді виборці можуть закрити очі на “авторитарні замашки” Трампа і віддати йому перемогу.

Трамп атакує незалежність ФРС. Що не так з найпро-капіталістичним кандидатом США? Чому Трамп програє?

Президент Трамп, на відміну від Гаріс, має праву чи "про-капіталістичну" програму (Agenda 47). Якщо дуже коротко, то вона містить такі пропозиції:

🧩 зменшення регуляцій (особливо в енергетиці), зниження податків. Загалом економічну програму можна описати словами Трампа, які він сказав ще на форумі в Давосі у 2020:
«ми запустили найамбітнішу в історії кампанію зі зменшення бюрократичних вимог, які вбивають робочі місця. На будь-яке нове правило - скасовуємо вісім старих, що в середньому заощадить кожній американській родині 3100 доларів щорічно. Сьогодні я закликаю інші народи брати з нас приклад і звільнити своїх громадян від убивчого тягаря бюрократії».
🧩 популістичний протекціонізм (введення тарифів). Якщо проти КНР це ще питання справді національної безпеки, то інші країни, що можуть попасти під “роздачу”, це вже втручання в ринкові сили.
🧩 просування консервативних/християнських цінностей в школах та державі. Боротьба з марксистами та в цілому з радикальними лівими.
🧩 розширення президентських повноважень, реформа державної служби з посиленням ролі президента.

Це далеко не весь перелік його програми, але вона вже дає нам розуміння, що перед нами образ консервативного президента з замахом на певні авторитарні нотки. І якщо по цих пунктах “диктатор” не сильно відчувається, то от нещодавна його заява про ФРС шокує:

“Я вважаю, що президент повинен мати бодай право голосу. Так, я так вважаю. В моєму випадку, я заробив багато грошей і я був дуже успішний. Тому, я вважаю, в мене розвинено набагато краще чуття, ніж у багатьох людей, хто міг би працювати в ФРС або її головою”.

Це називається втручання у незалежність ключового інституту для фінансової системи, а закінчується таке втручання, як правило, проблемами з фінансовою системою держави, а у випадку США може навіть й дефолтом. Класичний приклад того, що буває, коли у Президента забагато влади над ЦБ, є Туреччина з її космічною інфляцією.

Зв'язок тут дуже простий: коли ФРС піднімає ставку вона робить боляче економіці, бо змушує її менше споживати, але, разом з тим, гасить інфляцію. Фактично це ліки, які неприємні, але потрібні для оздоровлення економіки. В цей момент споживчі настрої погіршуються, а вони впливають на рейтинг влади й тому, якщо ЦБ не незалежний, на нього можна впливати, внаслідок чого економіка не отримує потрібні болючі ліки і починає хворіти на повну. Те саме стосується й державного боргу та підтримки банків – все це може стати політичним інструментом.

У Трампа вже давно вилітають авторитарні заяви, зокрема, є розмова, де він симпатизує Сі і ніби США варто запозичити "сильну руку". Ці заяви, на мій суб'єктивний погляд, не мають місця в Вашингтоні, який зведений за своїм образом з Римської республіки.

Епілог. Президент Трамп сильно захопився своїм образом і увірував у свою виключність, що дуже сильно роздмухало його его. Ми всі люди і такі трансформації нам характерні, але якщо ми люди переконань, ми розуміємо, що нас потрібно збалансувати, аби ми не пішли в крайність. Тому призначення віце-президентом Венса (всупереч всьому), який в якомусь сенсі є його молодою копією, показує, що він занадто сильно полюбив свій образ. Себто, напад на ФРС, а потім на державну службу та навіть судову систему, не стане для нього чимось ненормальним, бо він вірить у правильність свого шляху обранця.

Трамп після замаху показав свою сильну сторону лідера, я певен, важко знайти політика, який після поранення буде готовий твердо стати на ноги. Однак він повинен був себе збалансувати, призначивши віце ту ж Гейлі, яка йому дуже незручна і разом з тим трансформувати свою команду, де він буде лідером ВСІЄЇ Республіканської партії, де є конкуренція ідей, а не диктатура старого діда з шизами з MEGA. Але він обрав шлях культу особистості, тому ці вибори він програє і, якщо до липня 2024 були сумніви, то нині це просто вже позор. Цілком ймовірно, що його поразка стане сильним ударом по єдності Республіканців, бо лідери з авторитарним манером лишають після себе руїни.

Росія готується заморозити війну? Інфляція, робоча сила, перегрів економіки та шлях в нікуди.

Я вже писав раніше, що військові витрати - це буквально гроші та ресурси на вітер. Умовна сотня танків, які випустить Уралвагонзавод, будуть так чи інакше знищені або законсервовані (якщо танки не йдуть на експорт), себто економіка витрачає ресурси на специфічну продукцію від якої не отримує ніяких бенефітів.

Натомість, якби замість танків ці кошти були б спрямовані на дорогу, то економічні агенти в тому чи іншому регіоні отримали б кращий доступ до своїх клієнтів чи послуг перевезень. Про освіту навіть згадувати не буду, бо є маса даних, які говорять, що витрати держави на освітні програми є інвестицією в людей, яку держава може через роки повернути і навіть “заробити” на сплаті громадянами податків.

Керманичів самої злидннної імперії (цікавий пост про московські злидні) це не цікавить, бо холопи то одне, а велич імперії — інше. Тому, для досягнення величі, вони накачують економіку грошима через зростання бюджетних витрат, які йдуть на ненажерливий ОПК (конкурує за робочу силу та ресурси з цивільною економікою), виплати гарматному мʼясу та масу інших дотацій “постраждалим” олігархам.

Обраний РФ шлях накачує попит в економіці (в нормальних умовах подібні політики за духом використовують при "шоку попиту" аби його підтримати), а пропозиція (виробники) за ним не встигає і тому підвищує ціни, розганяючи інфляцію. Наростити виробництво виробникам важко, бо санкції заважають (іноземні технології/обладнання дуже дорогі або взагалі недоступні), а додайте сюди ціни кредитів (висока ставка ЦБ через політику дезінфляції), дефіцит робочої сили та масу інших проблем підсанкційної країни. Це констатує й сам Банк Росії у розмові зі ЗМІ і, за рахунок збільшення ставки, намагається пригальмувати попит, однак в результаті цього страждає цивільна економіка. Просто уявіть, що ціна кредитних ресурсів непідйомна навіть для підприємств ОПК, якби не пільги з бюджету. Про це прямо заявив олігарх Чемезов на РБК (легко знайдете в гуглі, я не публікую посилання на московські джерела).
Цікава примітка: Потужності московського ОПК нині завантажені на максимум, але воно все одно не може забезпечити фронт всім необхідним. А це означає, що воно і далі потребує залучення трудових ресурсів та бюджетних коштів і, як наслідок, більшої деградації економіки. Себто все як в анекдоті про "батю алкаша та подорожчання горілки". ОПК задушить своїм попитом цивільну економіку.

Масла у вогонь проблем пропозиції підливає ще й обмеженість трудових ресурсів в РФ. Офіційно уряд диктатора заявляв по дефіцит робочої сили в 160 тис. голів на підприємствах ОПК. На додачу, в РФ існує загальний дефіцит робочої сили в 5 млн, а десь були й дані про 7 млн. Без доступу до робочих рук пропозиція ніяк не зможе наздогнати попит, бо для цього потрібно розширювати виробництво і залучати: працю, капітал та технології. А з усім з цієї чарівної трійці в цивільної, та навіть військової, частини економіки РФ великі проблеми.
Примітка: Існуює дефіцит спеціалістів (ІТ і тп.), які втекли після 1-хвилі мобілізації (300 тис.+).

РФ вже не межі? На межі, аби вибрати куди йти далі: або брати в економіці все під контроль (у тому числі й ціни) та все більше потворити ринкові механізми, або зупиняти війну та шукати вирішення проблем. Що вона обере можна буде зрозуміти по одному рішенню Путіна - друга хвиля мобілізації. Вона стане точкою неповернення для РФ та призведе до ще більш тяжкої війни, яка, при поточних показниках, не несе ніяких перспектив і це, судячи з усього, починають розуміти їхні бюрократи (все більше заяв економічного блоку про складну ситуацію в економіці).

P.S.: На мою суб'єктивну думку, нинішній стан, і особливо перспективи РФ, можуть підштовхнути її до зміни переговорної позиції. Інакше, економіку чекатиме тотальне домінування ВПК (нині зростання ВВП майже повністю забезпечено ним) і як ніслідок впевнене погіршення якості життя електорату в містах, а цього судячи по заявам диктатора вони не хочуть допустити. У будь-якому разі ІІ саміт миру чи інший майданчик скоро все покаже.

Римська імперія №2: Трагедія Римської Африки, якою була перлина імперії?

Моя друга стаття з циклу. Вона вийшла дуже насичена цікавими фактами, про які мало де можна прочитати, крім як академічних публікацій.

Ключові теми:

📌 в першій частині статті Ви познайомитесь з образом Римської Африки. Повірте, він дивовижний.
📌 клімат Північної Африки та іригаційні системи. Дізнаєтесь не просто про те, як римляни зрошували землі (технологія кяризу), але й познайомитись з холодильниками тої доби.
📌 експорт Римської Африки, а саме її основні товари. Дізнаєтесь який саме ресурс приносив колосальні доходи регіону, а деякі з товарів Ви зможете побачити візуально: кераміка та унікальний мармур.
📌 Людський капітал – одна з найцікавіших частин статті, де Ви познайомитесь з вченими, які змусили дослідників по-іншому подивитись на систему освіти в Карфагені.
📌 Дізнаєтесь про існування лікарень та хто їх поширив в Римській імперії.

Стаття доступна на Друкарні.

P.S. Скоріше за все миттєвий перегляд не оновиться, раджу читати статтю прямо на сайті Друкарні або незважати на кілька помилок (замість зерна - кукуруза, замість півночі в одному місці південь).

Римська імперія: зліт завдяки клімату? Як римляни співіснували з примхами природи.

Це перша стаття циклу, яка починається з того, що розповідає про вплив клімату на людські цивілізації.

Також в статті можна знайти ще багато цікавого:

📌 як клімат змінив регіони імперії.
📌 як римляни протистояли примхам природи.
📌 чи можна назвати ціни на зерно в Римській імперії ринковими?

Кожна стаття з циклу буде прикрашена картинами Томаса Коула з циклу “Шлях імперії”. До слова, саме його картина “Destruction” найчастіше використовується для візуалізації падіння Риму.

В силу труднощів з моїм сайтом, я відкрив блог на Друкарні. Де буду публікувати цей цикл та наступний “Промислова революція”.

Перша стаття циклу.

Велике прохання підтримати збір на Зарядні станції, залишилось закрити трохи більше 10% від суми. Додам, що черга на зарядні станції Antey Energy понад 4 міс. Ми просто не справляємося з таким потоком потреб. Всі станції передаються безкоштовно. Для тих, хто задонатив 1 000 грн. шеврон на згадку.

Цикл про Римську імперію. Джерела та теми.

Коли я проводив опитування про Ваш інтерес до Риму, я, чесно, думав просто опублікувати кілька цікавих даних, які я знайшов у таких збірках:

🧩Alan Bowman, Andrew Wilson. The Roman Agricultural Economy: Organisation, Investment, and Production. Oxford University Press. 2013
🧩Alan Bowman, Andrew Wilson. Quantifying the Roman Economy: Methods and Problems. Oxford University Press. 2009

Тобто зробити більш деталізовані пости про особливості аграрки, інститутів контракції, інновацій та деякі кількісні оцінки щодо демографії, економіки і тп. Однак потім я натрапив на цю книгу:

📌 Kyle Harper. The Fate of Rome Climate, Disease, and the End of an Empire. Princeton University Press. 2017.

А потім ще одну, яка не просто розповідає історію (та його переконань/способу життя) імператора Марка Аврелія, але й здатна змусити замислитись щодо власної поведінки та, навіть, сенсу життя. Її написав один з найцитованіших лікарів-психотерапевтів Дональд Робертсон й в ній він розповідає як використовує Стоїцизм у роботі з пацієнтами та науковій діяльності.

📌 Donald J. Robertson. How To Think Like A Roman Emperor: The Stoic Philosophy Of Marcus Aurelius. 2019.
(є російська версія)

Також я ще в процесі прочитання відомої та фундаментальної праці про економіку Римської імперії:

📌 Temin. The Roman Market Economy. Princeton University Press, 2012.

В цій роботі професор Темін розповідає про функціонування ринків в Римській імперії. Звісно, умовно ринкова економіка функціонувала з масою нюансів та специфік своєї доби, але наявність ринкових цін на основні продукти (зерно, вино і тп) є дуже цікавим фактом.

З чого буде складатись цикл? Я поки виділю пять цікавих напрямків, яким будуть присвячені мої публікації:

1️⃣ вплив клімату на економіку Римської імперії. Зокрема більш детально поговоримо про так званий Римський кліматичний оптимум. Причини падіння аграрки Північної Африки або в чому різниця володіння цими землями римлянами та арабами. Як діяльність римлян впливала на природу. Про кризу ІІІ століття, де клімат разом з першими германськими племінними союзами (з часів Армінія) та чумою завдали комбінованого удару, який ледве не зруйнував імперію.
2️⃣ вплив епідемії віспи (Антонінова чума) та грипу (є багато підстав вважати, що чума Кіпріана має таку основу) на демографію та економіку імперії.
3️⃣ лик еліт: Марк Аврелій та Сципіон Еміліан. Незвичне поєднання: імператор та консул, але якщо вже говорити якими повинні бути сьогоднішні представники еліти, то, на мій погляд, саме вони є чудовими орієнтирами.
4️⃣ економіка імперії: людський капітал (так, ним переймались навіть тоді), фінанси та інститути контракції (як боролись з асиметрією інформації в добу імперії).
5️⃣ Маркоманська війна або забуте протистояння, яке змінило назавжди лик Римської імперії.

Можливо вийде ще якусь цікаву тему додати, але поки я зупинився на них. В публікаціях буду намагатись використовувати по максимум візуального матеріалу (графіки та мапи).

Сподіваюсь, ці теми доповнять Ваші знання про державу, яка змушує сотні мільйонів людей думати про неї навіть в ХХІ столітті.

#LitKonkretyka Відгук на книгу Аджемоглу "Влада та прогрес" та минулих його робіт.

Маленький відступ перед темою про Римську імперію, де я розгляну не тільки економіку, але й еліти та причини падіння імперії на основі актуальних робіт.

ПІДТРИМАЙТЕ ЗБІР НА ЗАРЯДНІ СТАНЦІЇ. ПРО ЗС АНТЕЙ.

Професор МІТ Аджемоглу є співавтором багатьох бестселерів, які є чудовим першим кроком для знайомства з економічною історією. Однак разом з тим в його книжках забагато узагальнень задля плавості «сюжету» і “Влада та прогрес”, на жаль, не стала виключенням.

Для початку поверхнево згадаємо проблеми минулих книг (мінуси книг не означають, що вони погані):

🎯 “Чому нації занепадають”, крім справді емпірично доведеного факту, що інститути краще за все пояснюють міжкраїнні відмінності, містить в свою чергу помилкові “стилізовані факти” (певні обов'язкові закономірності (своєрідні “закони фізики” в економіці). Наприклад, що “сильний парламент” та“гарантовані права власності” є достатніми умовами для економічного зростання.

Робота професорки Кембриджу Шейли Огілві, яку я не раз згадував на каналі, показала, що сильний парламент далеко не завжди веде до успіху, а права власності без інституту контрактації є неповноцінними. Можна ще згадати, що “інклюзивні” та “екстрактивні” інститути далеко не завжди пояснюють успіх. Наприклад, Північна та Південна Корея: остання досягла колосального економічного прогресу, але при цьому до 90-х була сильно корумпована та мала екстрактивні політичні та частково економічні інститути. Загалом, успіх Сеулу скоріше пояснюється зовнішніми факторами (глобалізація), ідеями модернізації Пака Чон Хі та індикативним плануванням, яке скеровувало зародження капіталістичної економіки.

🎯 “Вузький коридор”: презентована в цій книзі модель має багато вад. Зокрема, простий поділ на двох гравців: держави та суспільства, є занадто великим спрощенням. Хоча сама ідея моделі про необхідність взаємного контролю з боку держави та громадянського суспільства зрозуміла.

Однак що таке “громадянське суспільство”? Даремно очікувати, що це якась єдина сила (як і держава). Навпаки, воно часто дуже розколоте та поділене, наприклад, за ідеологією чи національністю і тп. Ця поляризація може бути викликана самими елітами, в результаті чого суспільству буде не до контролю держави. Частина суспільства стане скоріше інструментом в руках еліт проти їхніх суперників. Більш детально це описав професор Avinash Dixit з Princeton University в своєму огляді на книгу.

🎯 “Влада та прогрес”: що з нею не так? Деякі моменти справді дуже цікаві, частково я використовував ці матеріали для написання постів. Сама ідея книги в тому, аби описати вплив технологій на добробут людей. Особливу увагу вони приділили соціальному вибору, себто як були використані інновації на благо чи на зло. Тут все досить очевидно, наприклад, технологія відеоспостереження може бути як благом – а саме фіксація злочинів, так і злом – контроль суспільства (КНР, РФ і тп).

На прикладі млинів середньовічної Англії було цікаво показано, що контроль технологій з боку еліт може вести до відсутності зростання добробуту, проте, разом з вдалими прикладами та цікавою концепцією книги, знову зустрічаються проблеми з історіографією. Зокрема, на початку книги, в списку технологій, які можуть бути використані в поганих цілях, згадують винахід “Штучних добрив”, технологію яких потім використали для створення хімічної зброї. З одного боку це правда, але з іншого – зараз майже половина населення планети існують за рахунок цієї технології. Такі неоднозначні приклади в цілому супроводжують багато глав в книзі.

Але напевно головна проблема книги це те, що соціал-демократичні переконання Аджемоглу сильно відчуваються. З однієї сторони деякі аргументи лівих цікаві, а з іншої однобокий погляд на вирішення проблем погане рішення в наш час.

Епілог. Немає нікого та нічого ідеального і це нормально.