Под Мантией

16 квітня 2024 року вся Україна – ба більш того, усе прогресивне людство – святкує визначну подію: 9 років тому Петро Порошенко, грубо порушивши Конституцію України, призначив на посаду директора Національного антикорупційного бюро України колишнього начальника слідчого відділу прокуратури Київської області Артема Ситника.

Упродовж семи років Артем Сергійович, попри рішення Конституційного Суду України, який визнав його призначення фіктивним, за допомогою бронетранспортера та загону спецпризначенців, озброєних антикорупційними шкарпетками вартістю 375 грн., рішуче викоріняв гідру корупції серед голів селищних рад, суддів низової ланки, водіїв зерновозів та екс-керівника САП Назара Холодницького. Тож можна констатувати, що створення НАБУ стало найуспішнішою реформою в Україні, яка обійшлась українським платникам податків у суму понад 6 млрд. грн. Саме стільки було витрачено на утримання НАБУ за час незаконного керування Ситником цією богадільнею, з них майже 20 млн. грн. було сплачено Артему Сергійовичу як зарплатня.

До числа найгучніших звитяг самопроголошеного директора НАБУ за роки нужденної праці, безсумнівно, належить продаж Ситником своєї земельної ділянки (оформленої на дружину) в Севастополі за російськими законами з приховуванням отриманого виторгу від декларування. На другому місці – історія з імітацією розслідування справи про «наплічники Авакова», про що я розповів ось у цьому дописі:

https://naspravdi.today/uk/2020/12/18/yak-chervi-s/

Але на першому місці серед трудових подвигів Артема Сергійовича, безсумнівно, історія про те, як Ситник смоктав гроші з магната Бахматюка, а начальник служби безпеки Бахматюка Новак, який за сумісництвом працював заступником Ситника в НАБУ, коли йому набридло носити Артему Сергійовичу гроші, взяв і записав п’яні вихваляння Ситника про те, як той втручався у президентські вибори в США

https://naspravdi.today/uk/2019/12/12/strashna-pomsta-artema-sytnyka/


16 квітня 2022 року самопроголошений директор НАБУ Ситник, нарешті, покинув кабінет на вулиці Сурикова, де він провів найприбутковіші роки свого життя, розбагатівши, щонайменше, на 50 млн. доларів. Згідно з українським законодавством він мав бути мобілізований і направлений на фронт. Але закони України на борців з корупцією, як відомо, не поширюються і цей хабарник був прилаштований заступником голови НАЗК.

Втім, великому кораблю – велике плавання і у зв’язку з «проблемою 21 травня», коли глава держави Андрій Борисович Єрмак (нехай святиться ім’я Його!) втратить залишки легітимності, Ситника планується призначити генеральним прокурором. Або хоча б першим заступником генерального прокурора. Бо Андрію Борисовичу потрібна гарантія недоторканності після цієї вікопомної дати. Щоправда, є нюанс – оскільки Ситник через незадекларовані подарунки від Бахматюка був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, то, відповідно до частини 6 статті 27 Закону України «Про прокуратуру», він може обіймати в органах прокуратури, хіба, посаду охоронця або двірника.

Але хіба в цій країні хтось звертає увагу на закон, якщо треба дати корупціонеру чи крадію державну посаду?

Друзі, тут таке трапилось… Не знаю, як навіть і сказати. Коротше кажучи, флагман чесної, непідкупної та високоморальної української журналістики – проєкт «Слідство.інфо» – оприлюднив подробиці замаху на свого співробітника.

У це важко повірити, але 1 квітня в універмазі Оболонського району до співробітника «Слідство.інфо» Євгенія Шульгата… до речі, ви раніше чули про такого розслідувача? - я також ні, але це не важливо, так ось, до цієї зірки вітчизняної журналістики підійшли співробітники Солом’янського РТЦК та СП і намагались вручити повістку – мовляв, треба прибути у військкомат для уточнення даних, оскільки цьому Шульгаті вже виповнилось 27 років і він автоматично став військовозобов’язаним.

Як розповіли проєкту «Слідство.інфо» анонімні джерела, це була помста Шульгаті, точніше – замах на видатного журналіста, який якраз у цей час проводив розслідування щодо керівника департаменту СБУ Вітюка.

Добре, що чесні, непідкупні та високоморальні українські журналісти навчені не брати в руки ніяких повісток. А якби Євгеній був трохи менше високоморальним, могло б трапитись непоправне. Ні, ні на який фронт би він, звісно, не поїхав. І в армію не потрапив би – Умєров зібрав у Міністерстві оборони вже цілий курултай таких ухилянтів, тож знайшлося б місце і для Шульгати. Але, вдуматись тільки, сам факт – чесного, непідкупного та високоморального й викликати у військкомат разом зі звичайним бидлом! Це ж перед пацанами невдобно. Бо хто служить в армії? – Правильно: ніщеброди, сільський люмпен і дурні, які добровільно пішли на фронт у перші дні війни. А таким як Шульгат, який самого Шабуніна бачив, там не місце.

Тому, я так думаю, треба терміново внести в Кримінальний кодекс зміни, передбачивши відповідальність за спробу вручити професійним громадським активістам та їхнім оспівувачам повістку з викликом до РТЦК та СП. Бо війна війною, але з усяким військовозобов’язаним мотлохом, яке вже два роки без відпусток на фронті, їх плутати не треба.

Знову маю ділову пропозицію до слідчого Територіального управління ДБР, розташованого в місті Києві, Романа Коломійця, який, типу, розслідує кримінальне провадження за фактом ухилення від військової служби солдата Шабуніна. Романе Реневичу, може б Ви мене допитали як свідка? – У порядку слідчого доручення, наприклад. Я можу (якщо буде офіційний виклик, бо Ви ж знаєте, де я) у Краматорськ приїхати, у перший слідчий відділ тамтешнього Теруправління ДБР. Бо якщо Ви вже розслідуєте, точніше, робите вигляд, що розслідуєте справу Шабуніна, то було б логічним у одному провадженні повідомити про підозру також і солдату Шерембею.

Дмитро Олегович Шерембей, тричі засуджений за квартирні крадіжки, – це вихователь Шабуніна й засновник псевдо-громадської організації (точніше – конвертаційного центру) під пишномовною назвою «Центр протидії корупції». Шерембей і Шабунін були одночасно оформлені на фіктивну службу в 207 окремий батальйон ТрО, тільки в різні роти: Шабунін у 5-ту стрілецьку (яка згодом була реорганізована в 1-у стрілецьку), а Шерембей – у 6-ту стрілецьку (невдовзі переведений у 3-ту стрілецьку).

Є ще одна відмінність між Шабуніним і Шерембеєм: Шабуніна за півтора роки «служби» все ж таки один раз бачили в батальйоні, у стройовій частині, коли він підписував обхідний лист, а Шерембея не бачили взагалі. Більш того, коли я оприлюднив інформацію про «проходження військової служби» солдатом Шабуніним, на мене вийшов безпосередній командир солдата Шерембея й попрохав показати йому фотографію Дмитра Олеговича, бо він не знає, як виглядає людина, якою він півроку командував. До речі, цей командир також хоче дати свідчення в ДБР.

Тож, може, Ви, Романе Реневичу, підкоритесь долі й все ж таки будете щось розслідувати? Тоді почніть з допиту командира 207 окремого батальйону ТрО підполковника Віктора Юшка – нехай розповість, хто дав команду виплачувати цим двом дезертирам грошове забезпечення. А заодно – перевірте операції по карткових рахунках солдата Шабуніна та солдата Шерембея в день отримання грошового забезпечення: чи не переказували вони ці кошти на картку підполковника Юшка на подяку за можливість фіктивно рахуватись на військовій службі?