Вірші для Бога

Я ЗНАЮ: МАЛО СКАЗАНО "СПАСИБІ"...

Я знаю: мало сказано «спасибі»,
Тих щирих слів до Бога в небеса…
А хочеться, щоб вдячність у молитві
Кричала голосніше, ніж нужда.

Замало ще в житті я оцінила
Ту милість, що являється щодня.
Нічим перед Творцем не заслужила,
Це тільки благодать Його дала.

Чи ж дійсно зрозуміла я насправді,
Яким багатством наділив Отець?
Як часто погляд в небо підіймаю
І щиро дякую Йому за все ?

За те, що можу бачити очима,
Як різнотрав'я помережило поля,
Як небо ділиться в грозу наполовину,
І з вітром бавиться жовтавий листопад.

А хтось лише змальовує в уяві:
Яке ж воно те сонце в небесах?
На що подібне яблуко духмяне?
Як верби мокнуть віттям у ставках?

Не чує хтось веселий сміх малечі,
Як плаче скрипка — лиш торкнись її...
Як зустрічають весну соловейки,
І як річки тікають поміж гір.

А хтось ніколи землю не відчує,
І не втече самий від суєти…
Стоптати трави, досвіта... босоніж...
Не порахує на снігу свої сліди.

Комусь не суджено дитину обійняти —
Руками пригорнути до грудей…
Сніжинки на долонях розглядати,
Торкнутись крапельки дощу, яка паде.

А хтось уже давно забув про спокій,
Де вибух не тривожить тихий сон;
Як пахнуть стіни у своєму домі ,
І будить тиша вранці за вікном.

Як поділити лиш окраєць хліба,
В голодні очі глянувши дітей?
Чи до останнього з війни чекати сина
В молитві на колінах ніч і день.

Бо найчастіше це не помічаєш,
Який щасливий ти серед людей.
Цінуєш лиш тоді, коли втрачаєш,
Того що було, більше не вернеш.

Коли не зможеш пригорнутися до мами,
Відчути теплоту її долонь,
Не вчуєш раптом рідний голос батька
І не спитаєш мудрості його.

Найгірше, щоб образу затаїти,
Не встигнути промовити: «Пробач».
Великий подарунок з неба — жити,
А ми самі вирішуємо як.

Чи вмієм справді цінувати Бога,
Що Сина Однородженого дав?
Так небо близько не було ніколи
І благодать зливалась через край...

Я хочу більше, Боже, відчувати,
Блаженство пропускати крізь єство,
Щоб бачити в дрібницях те багатство,
Яке, крім Тебе, не подасть мені ніхто!!!
@poesiaGod

Сьогодні день подяки і хвали,
За плід, що нам земля вродила,
За фрукти гарні, овочі рясні,
Господня благодать всім наділила.

За сонечко, що гріло сяйвом з неба,
За дощик проливний, за кожний день,
За все нам Богу дякувати треба
І за пташиний спів пісень.

За квіточку пахучу в чистім полі,
Колосся золотисте на стеблі,
Що маєм вдосталь хліба, солі,
Достаток є на нашому столі.

Для спрагненого чисте джерело
Господь дарує всім без плати,
І за повітря, що вдихаємо, тепло,
Хвалу Йому потрібно нам віддати.

Ми маєм все: здоров’я, світлий розум,
Ногами ходим, руки у нас є.
Господь дає нам все, що просим,
Благословіння Своє з неба щедро ллє.

Та все не зможемо злічити,
Що милість Бога подає.
Давайте будемо хвалити
За все, що було і що є.

За дар спасіння пам’ятаймо,
За прощення усіх гріхів,
Сердечно Богу віддаваймо,
Хвалу Йому Царю Царів!!!
@poesiaGod

Благословен Господь!

Тобі, Господь, сердечну щиру вдячність
У цей благословенний день несу...
Пробач, що часом мала необачність
Не оцінити всіх творінь красу.

Прости коли взяла без благовіння
Окраєць хліба чи води ковток;
Коли, схиливши з поспіхом коліна,
Я не за все подякувала, Бог...

Твоя любов натхненна і безмежна,
Всі почуття мої Тобі несу.
Прости, що мала я необережність
Не помічати іноді красу...

А навкруги все створено для мене,
І все говорить про любов Христа:
Весна квітуча, літечко зелене,
І осінь ця барвисто-золота.

І кожний плід напоєний любов'ю,
Він пахне небом, сонцем і дощем.
Схиляюсь, Боже, я перед Тобою,
Дбайливим Батьком, люблячим Творцем.

За храм рукою зведений Твоєю,
Де ми шукаєм Божого лиця,
Де небо зустрічається з землею
І прославляють Господа серця.

Прославмо ж із глибин наших сердечних
Найкраще, найславніше із Імен,
Того, хто любить щиро, безконечно...
Благословен Господь! Благословен!
©Марія Мосійчук
@poesiaGod

НА СВЯТО ЖНИВ

Швидко рік проминув і святкуєм ми знову жнива,
День подяки Творцеві за блага Його нескінченні,
Із святого Письма у думках моїх в'ються слова:
”Пройшло літо, жнива закінчились, а ми...－не спасенні...”

Ну чому не спасенні.., мій Боже? Не можу збагнуть!
Ми ж ходили в служіння, Тебе прославляли... молились!
І спокою слова ці мені довгий час не дають,
Це сигнал, щоб сьогодні задумались ми... зупинились...

Чим весною засіяли ниву життєву свою?
Що в скарбницю сердечну у пору погожу вкладали?
Знаю... Всім би хотілось втішатись в прекраснім раю,－
Та які ми снопи для Ісуса у рік цей пожали?

Не на когось дивімось... На себе, у серце своє,
Як твій ближній прожив? － на суді Бог не буде питати!
Він оцінить життя і служіння твоє і моє,
По заслузі одержить там кожен від Нього заплату.

Неспасенний... － це вирок жахливий на вічні віки!
Дуже страшно той висновок буде людині почути,
За діла нечестиві, слова і за грішні думки, －
Муки пекла терпіти й від Бога відлученим бути.

Ще гіркіше в той день буде тому, хто Господа знав,
На служіння приходив, був членом у церкві, молився,
А стосунків близьких із Ісусом ніколи не мав,
І від Духа, народженням зверху, на жаль, не родився.

Літо Божої милості вже добігає кінця,
Поки маємо час, ще не пізно сьогодні змінитись,
Запасайтесь оливою ви для свого каганця,
Щоб горіло в нім світло й готовим з Ісусом зустрітись.

В свято Жнив хай молитва пол'ється від серця, жива,
Покаяння Йому принесім в день цей благословенний,
Щоб при зустрічі з Богом почути чудові слова:
”Вірний, відданий раб! Ввійди в царство Моє... ти спасенний!”
© Катерина Бойко

Дякую, Таточко, мій Небесний
За хліб, за сіль і за ласку.
За те, що вчинив усе так чудесно
І мене поселив у цю казку!

За небо блакитне, за хмари, за зорі
За квіти, ліси і гори,
За ріки, озера і не одне море
За мою щасливу долю.

За мир і за радість, і за боротьбу,
Щоб дістати вінець щасливий,
І за перемогу над смертю Твою,
За поміч, турботу і силу.

За прощення Твоє і мою свободу
Щоб жити у Тобі безпечно,
За віру, надію і нагороду,
За доброту безкінечну!

За Твою присутність, за Тіло і Кров
Твого Найсолодшого Сина,
За вічну, безмежну і щиру Любов
До кожного блудного сина.
http://t.me/poesiaGod

Господь дає нам сили в час, коли нема,
Надію й віру в серце наше поселяє.
Коли душа говорить, хоч вона німа,
Молитва щира у свідомості лунає.

І навіть в мить, коли здається, що вже все,
Немає виходу, не знаєш, як вчинити,
Отець небесний провидінням враз спасе,
Він щирість вміє від усього відрізнити.

Тягар ваги з плечей, неначе камінь, скине,
В безодню смуток прожене і всю печаль.
Благословіння Боже в час отой нахлине,
Яке вестиме вперто в нескінченну даль.
© Сергій Ущапівський
http://t.me/poesiaGod

БЛАГОСЛОВІННЯ ШКОЛЯРАМ

Б увають дні святкові, особливі,
Л етять вони для різної мети,
А ле цей день, ця мить, не менш важливі, -
Г осподь нас всіх продовжує вести.
О сь тут зібралась церква воєдино, -
С ьогодні час молитви за дітей!
Л етять молитви у Святу Вершину,
О тцю приємно слухати людей!
В іщає пастор Слово для родини,
І сус бажає так благословити,
Н аставити, щоб в час земної днини
Н ебесну волю нам усім чинити.
Я к це важливо, щоб у світі знань
Ш коляр Небесну Мудрість зберігав,
К орився Іісусу без вагань,
О двічні істини Його не забував.
Л юбив молитися, щоб це завжди сприймав,
Я к спілкування з Другом, Самим Кращим,
Р обрив уроки з Ним, і з Ним гуляв,
А зло земне до серця не пускав,
М олитви ці не залишав нізащо.

Субота 31.08.2024 р.
Володимир Степаненко

t.me/poesiaGod

Забуваючи те, що позаду,
Спіши ти, друже, до мети.
Тебе чекають попереду
Неба простори голубі.

Хоч тяжко буває порою,
Та все ж ти вперед іди.
Пам'ятай, що Бог із тобою,
І з Ним ти дійдеш до мети.

Тому іди й не нарікай на долю,
Покірно до кінця неси свій хрест.
Бог полюбив тебе вічною любов'ю
І хоче дать життя вічного вінець.

Тож хай не зіб'ють тебе з дороги,
Жорстокі хвилі бурхливого життя.
Дивись у небесні простори,
Вони доведуть тебе до кінця.

Вони доведуть тебе до бажанного краю,
Ти частіш спрямовуй свій зір.
Я вірю, я твердо знаю,
Ти матимеш вічний спокій.

Лиш не гай надаремно часу,
Спіши до мети, спіши!
Не думай що все буде відразу,
Для всього свій час у житті.

За горизонтом тебе чекає,
Любий Спаситель, Ісус,
Він сльози твої повтирає,
Там вже не буде спокус.

Там будеш вічно радіти,
Спіши до мети, спіши!
Там будуть всі, як діти,
Славити Бога завжди.

Небеса вже чекають тебе,
Небеса так близько вже є.
"Спіши до мене! - говорить Бог із неба.
Я дуже сильно люблю тебе!"

© Людмила Мельник

Плоди прекрасні нашої землі,
Зігріті сонцем зрошені дощами;
Духмяний хліб на нашому столі,
Благословенний Божими руками...

Зібрались ми у цей чудовий храм,
Щоб милосердю Божому вклонитись.
Життя з достатком дав Всевишній нам,
Так хочеться сьогодні цим хвалитись.

Так хочеться сказати: - Отче наш!
Ти дав нам край такий благословенний.
Прийми подяку в цей прекрасний час,
Допоможи ділитися з нужденним.

Бо ж не у всіх зросли такі плоди,
І не у всіх так колосились ниви.
Дай пам'ятати, Господи, завжди,
Що той під сонцем дійсно є щасливим,

Хто щедро сіє, щедро роздає,
І ближнього хто в горі помічає.
Йому Господь сторицею дає,
На небі скарби він собі збирає.

Хто щедро сіє, щедро роздає,
І ближнього хто в горі помічає.
Йому Господь сторицею дає,
На небі скарби він собі збирає.

А якщо хтось ховає про запас,
А ближньому не думає вділити, -
Повір: добро відміниться в свій час -
І вже не зможе більше послужити.

І зрозумій, ще саме основне:
В житті проблеми кожний може мати.
В той час підтримка ближніх обмине,
Не сіяв - і не дано буде жати...

Тож роздивись: чи брат твій, чи сестра,
Можливо, перед Господом нужденні.
Сьогодні день твій, це свята пора;
Ти поділись - і будь благословенним.

І стане дар твій скарбом в небесах,
І радістю у домі твоїх ближніх,
Молитвою подяки на вустах...
Сторицею віддасть тобі Всевишній.
© Марія Мосійчук

Сьогодні день подяки і хвали,
За плід, що нам земля вродила,
За фрукти гарні, овочі рясні,
Господня благодать всім наділила.

За сонечко, що гріло сяйвом з неба,
За дощик проливний, за кожний день,
За все нам Богу дякувати треба
І за пташиний спів пісень.

За квіточку пахучу в чистім полі,
Колосся золотисте на стеблі,
Що маєм вдосталь хліба, солі,
Достаток є на нашому столі.

Для спрагненого чисте джерело
Господь дарує всім без плати,
І за повітря, що вдихаємо, тепло,
Хвалу Йому потрібно нам віддати.

Ми маєм все: здоров’я, світлий розум,
Ногами ходим, руки у нас є.
Господь дає нам все, що просим,
Благословіння Своє з неба щедро ллє.

Та все не зможемо злічити,
Що милість Бога подає.
Давайте будемо хвалити
За все, що було і що є.

За дар спасіння пам’ятаймо,
За прощення усіх гріхів,
Сердечно Богу віддаваймо,
Хвалу Йому Царю Царів!!!!
АМІНЬ!!!
© Полліана

"Де ваш скарб, там серце буде ваше!"
звучать слова і думаю отак:
Кому ж як не Христу відоме серце наше?
Кому як не Христу відкрито все відтак?

А де наш скарб, Господь, чи не на небі?
Ооо... якби Ти хотів, щоб так було!
Якби бажав, щоб всі свої потреби
ми віддали тобі й забули зло!

Щоб всі думки були лиш про небесне,
І лиш туди ми зір свій піднесли,
Лише з Тобою дух у тьмі воскресне!
Забувши про печалі і жалі!

Та де наш скарб? Так боляче буває,
Що огортає серце марнота,
Складаємо скарби і певно знаєм,
що не для неба всі, всі пустота!

Усе земне повірте, то дочасне:
Сьогодні є, а завтра вже нема!
А ми турбуємось, так спішимо, щоб вчасно,
нам скласти все, не втратити бува!

Господь сказав:"Скарби ложіть на небі,
Там вже ніхто забрать не зможе їх",-
Коли так буде зміняться потреби
І вільно стане, легко стане жить!

Бо як прийде наш Бог забрати церкву,
не думаю, що в небо ми візьмем:
Будинок свій, авто нової марки,
того нема в тім місті куди йдем!

Любов, терпіння, лагідність і віра,
Добро і милосердя, радість теж,
Оце скарби всі ті, що їх не змірять
Усі багатства , їм немає меж!

До чого серце наше привязалось?
Які скарби складаємо собі?
Куди щодень ми рвемось і шо сталось
із нашим серцем, де наші скарби?

Як то приємно Господу дивитись,
коли його улюблені сини,
На ниві разом в спільності трудитись
Бажають Богу ....зложують скарби!

Він любить нас,а отже закликає,
Щоб цінували час, щоб берегли,
один лиш Він все серце наше знає.
Які скарби ми в небі здобули?

© Ю. Вишняк
@poesiaGod

(на свято жнив)

Ви знаєте і світ не вмістить слів,
Щоб гідну славу Господу віддати,
За все прекрасне, що наш Бог створив,
За все, що нині можемо ми мати!

Я думаю, якби все полічить,
Що кожен день рука Його давала,
Не зможе жодна книга все вмістить,
Тих милостей, що з рук Його приймали....

І скільки б ми не славили Творця,
Не зможемо подяку гідну скласти,
Він все подарував нам для життя,
Що зможем ми у ніг Його покласти?

Хвала Господь, за все Тобі хвала,
За хліб щоденний, за врожай на полі,
Не в силах підібрати я слова,
щоби подякувать за все у моїй долі!

Хвала за сонце, що світило в день
І наші ниви щедро зігрівало,
За серце повне радісних пісень,
І за дощі, що землю поливали!

Хвала за теплоту погожих днів
За мирне небо, що пливе над нами,
За осінь, що ти знову подарив,
І за комори, повні що плодами!

За вітерець легенький у жару,
За землю, напував яку дощами,
За силу, що давав у будь - яку пору,
коли у ній ми, Господи, потребу мали!

За теплий дім, за спокій у краю,
За день і ніч, за чисте й світле небо,
За квіти, трави, вранішню росу,
За сонце, місяць, зірочки у небі!

Хвала Тобі за кожен день і мить,
За кожен подих в тихий час молитви,
Хвала за те, що чуєш і прожить,
Нам змогу давще рік у мирі й світлі!

Ти скрізь благословив, на полі, у саду,
Без Тебе праця користі не мала б
Без Тебе не дала б земля плоду,
Без Тебе, о Ісус, ми радості не знали б!

Хвала Господь, за все Тобі хвала,
За день цей, що з Твоєї волі маєм,
За те, що у Тобі знайшли життя,
За благодать, що з рук Твоїх приймаєм!

Ми не достойні всіх Твоїх щедрот,
А милостей Твоїх не заслужили,
Твоя любов є вища всіх висот,
І осягнуть її ми б не зуміли!

Ти дав нам все і хочеш, щоб і ми,
Тобі належну славу віддавали,
Щоби Тобі принесли ми плоди,
Щоби від серця ближнього прощали!

Життя пройде, як листя восени ,
як помах птахів, що летять у вирій,
Похилиться, як в лісі ясени,
Назавжди зникне у ходьбі несмілій!

І прийде час, настануть ті жнива,
Яких всі люди довго так чекали,
І явна стане істина проста,
Наскільки Богу ми себе віддали!

Прийдуть жнива, останнії жнива
І запитає в кожного Спаситель,
Що ти робив, коли прийшла весна?
Хто був твій друг і хто був твій учитель?

Ідуть жнива, останні вже для нас,
А чи снопи свої ми пов'язали,
Чи прпвильно ми прожили свій час!
І скільки ми для Господа віддали?

Він дав нам все, можливість, вміння, час
Лише, щоби Його ми прославляли,
І все, що Він потребує від нас,
Щоби плоди достойні ми зібрали!

Він любить нас й тому благословив,
Доми, поля, городи й нас із вами,
Потоки благодаті Він пролив
Щоби Його народ Його прославив...

Отож давайте завжди, в кожну мить,
Свого Спасителя і Бога величати,
За кожен день, дозволив, що прожить....
Достойну славу Господу віддати !

Автор: Юлія Вишняк
@poesiaGod

В ДЕНЬ ЖНИВ

День жнив настав - для нас щасливе свято,
Складають вдячність Господу уста,
Ми на Землі по справжньому багаті,
Благословенні в Тіні Крил Христа.

Так щедро Бог потішив нас дарами,
Він Біблії сторінки нам відкрив,
Всілякими чудовими плодами,
Й достатками нас Бог нагородив.

Тримає мир в Отцівських Він долонях,
Нам посилає сонце і дощі,
Ніколи не лишались ми голодні,
Нам милість подавав і вдень й вночі.

Тому сьогодні всі немов родина,
Подяку на вівтар ми покладем,
За ці жнива,за хліб,за кожну днину,
Що Бог нас любить,з нами Сам іде.

Хвала Йому,честь,поклін і пошана,
Хай лине нині із живих сердець,
Достойний слави, Господу Осанна!
Він Цар Царів,Вселенної Творець.

І знає наші Він усі потреби,
Не лишить Свій народ на призволяще,
Дарує мир,святе безхмарне небо,
Лиш з Богом тільки доля в нас найкраща!

© Наталія Мартинюк
@poesiaGod

Зернятко захотіло стати хлібом,
Котрий дарує нам життя,
Воно пішло на пошуки сміливо,
Тих хто готовий до злиття.

Таких знайшлося зовсім не багато,
Замало їх, хліб не спекти,
Щоб вистачило, треба помирати!
Дістануться тоді мети.

Не всі погодились, тому сховались,
Комору затишну знайшли,
Розповідали всім вони зухвало,
Про те, як знебулися мли!

Їм, бідолашним там поспівчували,
Героїв підняли на сміх.
Сказали: "залишайтесь разом з нами"
І прийняли як за своїх...

А ті що не злякалися зернятка,
Родючої землі знайшли,
Як находились, то лягли відпочивати,
І в нові колоски зросли!

З комори ж буревієм дах зірвало,
А потім дощ! волога! смерть!
Вони не стали нового життя хлібами,
Усіх їх викинули геть!
@poesiaGod

Притча про сіяча

Якось Ісус біля моря сів
разом із учнями, відпочивати.
Зійшлися люди до них звідусіль,
і Він почав їм розповідати:
"Сіяв на хлібному полі сіяч,
тільки по-різному зернятка впали –
он, край дороги деякі – бач?
Тож, їх одразу птахи склювали.

Інші на грунт кам’янистий лягли,
й скоро посходили. Але ж, замало
там для коріння було землі –
Сонце зійшло і коріння зів’яло.
Деякі в терен упали (туди
вітер завіяв їх і там лишив)
тож, не минулося без біди –
вигнався терен і всіх поглушив.

Інші ж на добрую землю впали
(мабуть, їм видався вдалий час)
тож – і зродили, і всі надали –
в сто, шістдесят, або тридцять раз.
Мов чисте золото те зерно,
проте – не кожен його смакує,
хоч всім дається даром воно...
Хто вуха має – нехай почує".

Учні сказали: "Дозволь запитати –
нащо нам, Вчителю, розповідь ця?"
- Про Царство Небесне щось будете знати,
коли поясню її до кінця:
Тож - різні грунти, каміння, дороги,
це - люди, обставини і буття.
Зерно – то Слово Самого Бога,
яке дарує вічне життя.

Коли потрапить Воно до того,
хто розуміти Його не в змозі,
приходить лукавий і краде в нього
посіяне в серці (як при дорозі).
Потраплене ж до каменистого грунту –
це той, хто слухає і приймає
те Слово – з радістю і без бунту,
але ж, коріння в ньому немає.

Тому слабкий він і не постійний
і, якщо утиск за Слово буде –
зараз спокуситься, бо ненадійний,
і потім швидко Його забуде.
А ті, що в клопотах марнують дні,
чи їх омана багатства поглинула
(хоча й розумілись на Слові) вони –
зерно, яке поміж теренів згинуло.

А котре на добрую землю впало –
це той, хто про Слово дбає всяк час,
тому ж і плоду дає чимало –
у сто, шістдесят, або тридцять раз.
Така ось притча про сіяча –
власника того врожаю чудесного...
Але ж, насправді, розмова ця
про таємниці Царства Небесного.

Слово від Бога – живе насіння,
котре по різних серцях кочує.
Отож, сьогодні ще – День Спасіння!..
Хто вуха має – нехай почує.
@poesiaGod

День за днем відходять в забуття
І як за весною тепле літо,
Так на схилах нашого життя
Прийде до нас осінь сумовито.

Завітає осінь в кожен дім
Для когось вона буде жадана
З пригоршнею золотих плодів
Так, як щедрий, добрий гість бажаний.

Знають всі, що сіють на весні,
Влітку ж треба поле обробляти
І якщо трудився ти всі дні
Матимеш, що восени зібрати.

Осінь прослідкує всі труди,
Що ми сіяли, чи добре, чи погане
Літо юності відійде «в нікуди»
Золотиста осінь жнив настане.

Ми є сіячами на землі –
Сіємо і словом, і ділами
Тож трудімось більше у добрі
Осінь жнив уже не за горами…

День за днем відходять в забуття
І, як за весною тепле літо,
Так на схилах нашого життя
Завітає осінь... сумовито.
© Ольга Мельничук
@poesiaGod

Ми дякуєм щиро
Творцеві землі
За різні дарунки,
Що в нас на столі.

На землю пролив Він
Рясненькі дощі,
Зростив, утеплив
І дерева й кущі.

Не тільки в городі
І в полі зростив,
А й в лісі дарами
Усіх пригостив.

Тож вдячними будем
Творцеві всього,
Хвалить незабудемо
Завжди Його.
@poesiaGod

Дві молитви

Стояло в храмі на молитві двоє...
В серцях до Бога кликали обоє.
Вуста лиш їх беззвучно ворушились,
Ніхто не чув, про що вони молились...

Один із них казав таке в собі:
"Мій Боже, щиро дякую Тобі,
Що вибрав мене з-поміж люду цьо‌го
Недоброго, лихо‌го й злого.

Такого як он той, що тут стоїть,
Такого грішника не бачив світ!
Чи має право він тут взагалі стояти,
О, Господи, Ти ж маєш все це знати!

Я дякую, що не такий як він давно,-
Не лихословлю, не курю, не п'ю вино,
Ходжу до церкви й причащаюсь регулярно
І жертвую, й співаю в хорі, кажуть, гарно..."

Розчулення сльоза скотилась з ока...
А другий сам себе‌ картав жорстоко,
Притислись у безсиллі руки до грудей,
Потоки сліз текли з його‌ очей...

"Помилуй мене, - линуло благання, -
Бо грішний я й достоїн покарання!"
Утерши очі, підняли‌сь з колін обоє,
Та розійшлися кожен в мирі та спокої.

Дві жертви, дві молитви перед Богом,-
Одна проста, і друга - довга та розлога...
Обидві ніби щирі перед Ним,
Та чи обидві будуть прийняті Святим?

Той грішник більш оправданим пішов,
Бо винним перед Богом він себе знайшов
І каявся, а другий, навпаки,-
Себе вихвалював на всі боки...

Так Слово каже, так Христос сказав,
Щоб кожен з нас запам'ятав,-
Хто звищує себе - приниження він буде мати,
Себе ж принижує хто - буде той піднятий.
@poesiaGod

Прости, мій Бог, мене прошу
Так мало плакала перед Тобою,
По милості великій я іще живу
Прости що не боролася з собою.

Я думала, що щастя у житті знайду
Та не згадала я тоді в ту мить
Хто заповняв мою сердечну пустоту
І перед Ким душа моя ще мить.

Я знову відчувала пустоту
І розуміла, що мені потрібен Бог.
Але, на жаль, не мала для Нього часу
Й не розуміла: де спокій серед тривог?

А спокій там, в кімнаті тій
Де я молилася колись.
Там де залишала серця біль
Де сила неба наповняла вмить.

А щастя там, де небо плаче із тобою,
І де летиш угору мов на крилах.
Де благодать спускається росою
На чисте серце, кров'ю зо омите.

А справжнє щастя криється в сльозах.
Я думала: щасливі ті, які сміються,
Та усмішка - це лиш захована печаль,
А щастя там, де сльози ллються...
© Ліда Мельник
@poesiaGod