Philosophical Orthodox

У Вознесінні Христос сходить на свій престіл як Цар. Він розпочинає нову Христову добу, яка є останніми днями. Тепер усі народи приходять до Бога через Христа. Нині, сказавши "Бог", усі знають, що йдеться про Бога Авраама, Ісаака та Якова, Бога пустельних кочівників, Бога рабів та вдів.

Тепер усе під Його владою: усе творіння, усі люди, праведники та грішники. Він каже: “дана Мені всяка влада на небі і на землі”(Мф. 28: 18). А чия була влада до цього? Щоб відповісти на це питання варто вернутися аж до Вавилонської вежі. Господь тоді творить різні народи і кожному народу призначає свого ангела, патрона, який мав владу над ним. Втім, з часом ці ангели падають та починають самі приймати жертви, які мали б приноситися Всевишньому. “Боги народів – демони” – каже псалом (95: 5) та святий Павло (1 Кор. 10:20).

Народи були змушені служити демонам, чим і було поганство. Тепер, коли Цар Царів воскрес та подолав “начальства‚ i влади, i сили, i панування,”(Еф. 1:21) та вознісся, уся влада знову Його, Він сідає праворуч Отця. Тепер ніхто не змушений грішити, ніхто не змушений служити ідолам.

Коли Ніцше казав, що Бог помер, хиба його була в тому, що він не додав, що Бог воскрес…

Ісус Христос Сам є Таїнством, наскільки дивовижним є іпостасне єднання Божества та людства в одній особі. Досконалий Бог та досконала людина, Ісус Христос єдиносущий Отцю та єдиносущий кожному з нас. Він є Боголюдиною - органічно та нерозривно, хоч ми можемо проводити розділення у мові. Саме тому, ми кажемо, що народився Син Божий, а Марія носить титул Богородиці. Бо дійсно народився Бог.

Син Божий дійсно ходив серед людей і терпів усе, що і ми, окрім гріха. Один із Трійці постраждав за нас на Хресті. Бо якщо ми припустимо, що страждав не сам Ісус Христос, а людськість (наче це якийсь суб’єкт), то яке ж сміховинне це Божество! Бо це означає, що Воно соромиться страждань, тікає від смерті, з переляком дивиться на Хрест. Це смішно.

Наш Бог стрибає у страждання. Наш Бог лиця свого не закриває від наруги та обплювання, як агнець, йде Він на заколення.
Якщо Бог не страждав на Хресті, то й не Він спустився в ад, то й не людина воскресла та не людина сіла праворуч Отця на небесах.

Тому то, Ісус Христос і залазить на Хрест, як на бойового коня; займає панівну висоту; командує вояками навіть розіп’ятий. Попри псевдоглибоку білярелігійну поезію, що розплодилися останнім часом, де у наших стражданнях є Бог ясно - Він на Хресті; питання у тому, де ми стосовно цього Хреста.

“Говорить Йому жінка: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу? Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?” (Ін 4: 11-12)

Тут самарянка, свята Фотинія, відсилає до старої самарянської традиції, що ця сама криниця постала на місці першої безпосередньої зустрічі Якова з Богом.(Бут.28:11-18)

Яків спав на камені, коли побачив сходи, якими спускалися та піднімалися ангели, а згори - стоїть Господь. Тоді патріарх намастив камінь олією, тобто позначив його святим місцем для майбутніх паломництв та поклявся приносити Богу десятину.

Самаряни ж оповідали, що камінь поглинула земля. Він дістався самого центру землі та почала на тому місці бити вода. Вона била сім днів, поки не постала криниця.

Тому Фотинія й дивується Христу, бо у Якова вода била сім днів, а Цей каже, що буде жива вода текти вічно.

Яків бачив безпосередньо Бога.
Фотинія бачила безпосередньо Бога.

Для першого Він ще був Богом його батьків, для другої Богом, якого вони не знають, але поклоняються Йому. Для обох настають часи більшого одкровення - Яків пізнає Ягве, а Фотинія поклонятиметься Ягве, у Дусі та Сині.(пор. Ін. 4:24)

Чи є ОСА (Православна церква Америки) рускомірівцями?

Хибно робити когось прихильником ідеології суто через якісь зв'язки чи приналежність. Вина через асоціацію є хибою.

УПЦ, загалом, йшла шляхом ОСА, але остання отримала автокефалію від Москви (яку не визнає Константинополь, але через це спілкування не порушено), а перша не отримала свого часу. Річ у тім, що американського православ'я ще не існує, отже й помісна церква (на звання якої претендує ОСА) не можлива.

ОСА загалом близька по духу до ПЦУ: акцент на необхідності народної мови, акцент на необхідності новоюліанського календаря (саме вони перейшли на нього експліцитно з причини, що він точніший) і таке інше. Вони змогли вирватися з іммігрантського гетто( це вживаю не у негативному ключі) і масово навертати американців, які стосунку до православ'я не мали. Так, у значній мірі вона складається з новонавернених.

Утім, ОСА значно більше бореться з елементами латинізації Традиції( не поверхнево, а глибше) та намагається зробити службу релевантною життю.

Загалом, чи треба шукати ворогів, де їх немає? Не треба.

Якось син мене питав чи існують справжні суперлиходії.
-нууу, - ну кажу, - є один.
- а де?
- десь в каліфорнії.
- А що він робить?
- Він намагається знищити усе людське, прекрасне що є в людині через роботів.
- А як його звати?
-Альт-Ман, - сміюся я.
Загалом, Альт-Мана, як і Календармена, можна додавати у PhOrtho Cinematic Universe.
—
Оце натрапив якраз про новину про дивні ритуали всередині компанії OpenAI, де провідний науковець, як кажуть співробітники, почав поводитися як духовний лідер, виспівував мантри та спалив опудало недружнього до людства штучного інтелекту.

Загалом, розробники і не приховують того, що вони будують богів. Дивна річ, вони перелякані, не знають точно, що будують та водночас не здатні зупинитися. Їм йдеться, буквально, про виявлення нового типу інтелекту у світі, нової технології і це виявлення уже не спинити. Уся ця спільнота довкола AI має цілком духовні та релігійні наслідки, імпліцитно та експліцитно.

Бажання бути богом від Адама та Єви, від природи належить людині: проблема у тому, коли ми беремо обхідний шлях. Й історія показує, що ми схильні обирати цей обхідний, демонічний шлях. Ми уявляємо, що Бог нам не треба і ми самі створимо новий кращий світ. Змій так обіцяв. Ми самі себе спасемо.

Або ми створимо робо-бога, який досконало справедливий та на правильному боці історії. Він зможе розділяти соціальні кредити, карати та винагороджувати поведінку, яка корисна Суспільству “без огляду на обличчя".

Врешті, щось подібне задумували радянські кібернетики - потужний компʼютер для досконалого планування економіки. Тоді технологія ще не була випущена у світ і совок був приречений. А зараз?

Та, кажуть, останній римський імператор не загинув у бою, але був віднесений ангелом, перетворений на мармур та схований під Золотою брамою Міста. Там він і чекає відновлення та реконкісти.