Рита читає, а Ада перекладає

Точно як я з останнім тестовим.

#котобазис — краткий апдейт.

Вчора цьоця Маруся милостиво погодилася погратися з малою. Мала щаслива. Хоче тепер ходити з цьоцею гуляти, але то вже ні, бо Марусія кішка благонадійна і нікуди зі двору не ходить, а що цій малій бандитці стукне в малу кумпешку — невідомо. Не кажучи про те, що вона ще а) мала б) не щеплена.
До спання обійнявшись їм ще далеко, поки що Марусія не дозволяє Орисії до неї занадто наближуватись, окрім як у грі, але прогрес є. На фото бачимо теперішню стандартну мізансцену: Маруся намивається, Орися зачаровано спостерігає.
Сплять згідно з субординацією: старша біля моєї голови, молодша біля ніг.
Молодшу зважила, щоб визначити дозу глистогінного, важить вона щось близько 900 г, велика не буде — сіамська кров.

Обіцяні два трилери, які я #дочитала. Обидва англійською, але як мінімум перший, впевнена, перекладуть.

It Could Have Been Her by Lisa Jewell — люблю Лізу Джуел, коли вона пише трилери, а не жахливі любовні романи. Хоча Зустріч Самотніх Сердець тут, звісно, теж манячить десь на тлі. Але головне тут трилерний сюжет: зникла дівчина, жінка мого віку її розшукує як аматорка-детективка, бо дещо в цій історії нагадало їй моторошний випадок з власної молодості.
Багато твістів, багато жахів, є спроби поговорити про теми, ширші за рамки трилера (сімейне насильство, самотність, травма поколінь), але не дуже нав'язливі. В цілому - 4 зірки.

The Baby Group by Jade Lee Wright. Це трилер з тих, де ти все вже зрозумів на 25%, а героїня тупить до самого епілогу, і хочеться на неї волати. Історія абсолютно неправдоподібна, але я люблю про компанії майбутніх/молодих мам ще з "Великої маленької брехні" (до речі, я ж казала, що скоро вийде сіквел?), сама в такій була, щоправда без вбивств і викрадень. Словом, під цей трилер добре мити посуд і перебирати яблука на джем.

Нема на світі нічого красивішого за наше село, навіть не сперечайтеся.
Коти ошелешені: людей буває більше одного. Маруся про це знала, але забула. Бо Дурна 🙂

Прочитала десь третину "Катабазису". Шапо перекладачці Ганні Литвиненко: там алюзій і складних термінів не менше, ніж у деяких нонфіках, і всі вони (наскільки можу судити без оригіналу) помічені й адекватно перекладені.
Книжка сама теж подобається, якраз такий гумор, як я люблю, хороший темп, цікавий сюжет. Але поки що трохи відкладу її, бо 1) закінчується термін у бібліотечної книжки в Libby, а я прочитала, що трюк з режимом "у літаку" більше не працює 😁 і 2) приїде сестра, будемо спілкуватися офлайн :) .

#котобазис тим часом зблизився вже майже впритул, але коли Орися насмілилася торкнутися священної чорної дупки, то я отримала кігтями по руці (бо підставилася), і Марусія з ревом злетіла з ліжка.
Вони вже їдять з мисок одна одної без скандалу, теж прогрес.

Якщо вже знайшла фото для комента, то покажу і вам. Це Палм Пайлот, мій перший девайс, на якому я читала електронні книжки з 2005 року, коли мені його віддав кузен (не впевнена, чи така модель була, але схожа). Потім я купувала нові PDA вже сама, потім Nook, Sony і ще якісь читалки (люди в потягах і стюардеси в літаках дивувалися, що за девайси такі), нарешті зупинилася на Кіндлі як найзручнішому й мала майже всі моделі в різні часи (зараз - Оазис і маленький зелененький для подорожей), короткий час мала Pocket Color щось (почитала пару разів і віддала мамі), є ще Онікс Букс для читання в додатках.
Коротше, я зубр електронного читання, якщо раптом є запитання, питайте :)

#котобазис апдейт.
Сьогодні рівно тиждень, як Орися з нами. Для тих, хто недавно приєднався і не проскролює пости про котів: у мене рік тому зникла кішка Сирена, яку я дуже любила, і залишилася кішка Маруся, яку я теж люблю, але вирішила нарешті завести їй кішку Орисю :) Її віддавали в нашому селі, їй три місяці, вона насправді не сіамська — мама чорна, батько невідомий, сама — колорпойнт черепаховий сільський блохастий.

Ховалася вона у своїй кімнаті недовго, вже ходить по всій хаті, але найбільше любить тусити зі мною на ліжку в спальні. Лоток зрозуміла, як тільки я здогадалася підсипати їй туди землі. Їсть все, росте на очах. Грається теж з усім, від Сирениної курки на гумці до сміття і мух :) Надвір не проситься, бо розумна :) Знає, де консерви і корм преміум класу, а де чужі небезпечні коти і спека.
Також вимкнула свій сіамський голос і нявчить як нормальний кіт, пискляво :)

Маруся поки що не змирилася :( Гарчить і сичить, забороняє на себе дивитися, спати з нами не хоче — звила собі гніздо в кухні в кошику з рушниками, як колись Сирена, коли я пустила в хату саму Марусю (вона була колись сусідська, довга історія). Але Сирена з Марусею хоча б були знайомі з дитинства, хоч і не дружили, а тут взагалі чуже дівча зазіхає на Марусину бабу :(

Але надія є, див. фото, я його назвала "Без тебе розберемося!". Вчора вони так відносно мирно ще не сиділи.

"Атлас хмар" Девіда Мітчелла в перекладі Остапа Українця й Катерини Дудки я, тим часом, не лише #дочитала, але й продала і навіть відправила :) Але останні два факти — не рецензія на книжку, просто я залишаю тільки те, що мені може знадобитися саме в паперовому вигляді й при тому в перекладі, або книжки, які мають сентиментальну цінність.

А ця мені цілком собі сподобалася, хоча не всі історії однаково. З іншого боку, деякі з нудних закінчилися жвавенько і навпаки, тож у цілому середня температура ок.

Глибоких сенсів тут шукати не варто, хоча деякі обов'язкові галочки автор поставив (ксенофобія, екологія, зрада тощо тощо). Але загалом це просто досить динамічний альманах пов'язаних між собою історій, з яких мені найбільше сподобалася серединна, попри свою певну вторинність.

Перекладачі, вважаю, впоралися зі складним й цікавим завданням стилізації (хоча оригінал я не читала, тому на 100% моїй думці довіряти не можна). Дещо собі записала для одного з майбутніх проєктів — не так конкретні слова, як стратегії.

Наступна книжка з #ПолиціГаньби — Катабазис, а кого цікавить також апдейт про #котобазис, ставте 😈