𝐀𝐑𝐈𝐈.𝐁𝐎𝐎𝐊𝐒 ❦

— Ти цього хочеш… — Раптом я відчуваю себе такою невпевненою. Мій великий план зваблення здавався таким продуманим, поки ми не досягли цієї межі, і я миттєво усвідомила, наскільки старший і досвідченіший цей чоловік.
Якщо все зайде далі, я боюся, що розчарую його.
— Я хочу багато чого, — пробурмотів він. Темні, голодні очі затримуються на моїх губах. — Багато чого, про що я не мав би мріяти.
— Це ж Різдво… Кажуть, бажання здійснюються.
Його губи ледь смикаються, і він тягнеться до склянки, яку щойно поставив.
— Я б сказав, що це більше схоже на фантазію, загорнуту у рожеву стрічку.
Господи, цей чоловік такий гарячий. Мої щоки здається зараз спалахнуть від його кокетливих слів і безсоромного погляду.
— Ту, яку ти хотів би розгорнути, сподіваюся.
Лукас піднімає келих, кидає на мене гарячий погляд і, просунувши стегно вперед, розсовує мої коліна.
— Хочеш, щоб тебе розгорнули, люба?
О Боже. Я мало не застогнала вголос.
Якимось дивом я киваю. Можливо, навіть видавлюю з себе «так», але не впевнено.
— Тоді закинь свою гарненьку голівку назад і відкрий рот.
Моє тіло стискається. Його владний тон робить зі мною те, про що я тільки мріяла.
Тож, звісно, я роблю, як він каже, підводжу підборіддя і слухняно відкриваю рота. Лукас нахиляється до мене і дуже обережно виливає трохи віскі зі своєї склянки мені на язик. Рівно стільки, щоб воно повільно розтеклося по моїм смаковим рецепторам, наповнюючи мене теплом, яке, здається, охоплює кожну клітину тіла.
— Ще? — Його хрипкий голос так близько.
Я погоджуюся з таким ентузіазмом, як ніколи раніше. Швидко киваю і знову відкриваю рот.
Цього разу рідина не потрапляє на мій язик, як я очікувала. Вона стікає по нижній губі, тонкою цівкою по підборіддю й шиї.
— Чорт. Я точно потраплю за це в пекло. - він видає стогін, а потім я відчуваю його губи на собі.

– Мені слід було приїхати раніше, – каже Лукас, повертаючись до мене і довго дивлячись у мої очі. – Ти дозволиш мені піклуватися про тебе. Ти дозволиш мені кохати тебе так, як ти на це заслуговуєш. І ти почнеш вчитися приймати допомогу, люба.
Він підходить ближче, зупиняється між моїми колінами й піднімає мій підборіддя кінчиком пальця.
Я хочу всього цього… але не можу позбутися відчуття, що не заслуговую.
– Ти серйозно? Бред у порядку з усім цим? – запитую, кусаючи внутрішню сторону щоки, шукаючи відповіді в його очах. Я так сильно люблю цього чоловіка, але водночас почуваюся жахливою подругою через те, що не розповіла Бреду сама.
Лукас не відповідає, а лише зітхає й дістає телефон.
– До речі, про відео… я навіть не хочу зізнаватися, скільки разів я переглядав , – каже він із виразом чистого гріха на обличчі, натискаючи щось на екрані. Моє тіло зігрівається від спогадів про найгарячішу ніч у моєму житті.
Але я не встигаю зануритися в ці думки, бо Лукас підносить телефон до обличчя, запускаючи відеодзвінок і дивлячись на мене темними очима.
– Дай її сюди, тату. Вона поводиться дивно, правда? -
О Боже. Голос Бреда лунає з іншого кінця лінії, і мені хочеться розчинитися у стільниці.
Коли Лукас повертає телефон, на екрані з’являються і Бред, і Флінн, які усміхаються, як два дурники.
Я крадькома визираю на них з-за рук.
– Уже в капелюсі, бачу, – Бред цокає язиком, і я червонію, як буряк. – Якби я знав, що ти збираєшся стати моєю мачухою, то, можливо, замовив би за тебе слівце перед старим ще кілька років тому. – Він сміється, весело блискаючи очима.
Обидва ми з Лукою стогнемо.
– Ти ненавидиш мене? Точно ненавидиш, правда? – питаю, готуючись до найгіршого.
– Скайлар Адамс, хочеш вір, хочеш ні, але я хочу, щоб моя найкраща подруга була щасливою. До того ж ти не знаєш справжньої історії, як ми з Флінном зійшлися. – Вони обмінюються багатозначними поглядами, перш ніж Бред знову звертається до мене. – І все-таки я не можу звинувачувати тебе за те, що ти вибрала чоловіка з родини Роудсів. Ми ж найкращі. Хоча ти обрала другий найкращий варіант.
– Гей, – протестує Лукас, його голос – той самий глибокий рик, за яким я так скучила.
Бред явно задоволений собою, як ніби він спланував усе це з самого початку.
– Гаразд, насолоджуйтеся побаченням, не поспішайте повертатися завтра, і, будь ласка, заради всього святого, не розповідайте мені жодних деталей. – Бред корчить гримасу, а потім, надіславши повітряні поцілунки та підморгнувши, завершує дзвінок.
– Завтра? Що завтра? – питаю, моргаючи на Луку.
– Хлопці подбають про ранчо. Сказали, що мені не можна повертатися, якщо ти не поїдеш зі мною, – відповідає він, відкладаючи телефон і обережно торкаючись мого обличчя обома руками. Його пальці лагідно стирають залишки глиняної маски з моїх щік.
– А якщо я не поїду? – кусаю губу, дражнучи його.
– Думаю, план полягав у тому, щоб я просто з’являвся на твоєму порозі з їжею щоночі.
– Спокушаєш мене, як вуличну кішку?