Я переклав Новий Заповіт сумлінно, доклавши всі свої вміння, і нікого не примушував його читати. Навпаки: я залишив кожному діяти, як кому до вподоби, і виконав переклад лише на допомогу тим, хто сам не здатен його покращити. Нікому не заборонено його покращувати! Хто не бажає читати, то й нехай, я нікого не прошу його читати і ні від кого не чекаю похвал. Це мій заповіт і мій переклад, тож нехай він моїм і залишатиметься. Якщо ж я десь і припустився помилок (про що мені, утім, не відомо, і авжеж, я навіть однієї літери не хотів би своїм свавіллям перекласти неправильно), то я не дозволю, щоб моїми суддями в цьому стали папісти. Адже їхні вуха ще надто довгі, а їхнє «іа-іа» надто кволе, щоб мій переклад судити. Мені добре відомо, яка майстерність, працьовитість, розуміння і мізки потрібні для гарного перекладу. Вони ж знають про це не більше, ніж віслюк мірошника, бо ніколи навіть не пробували.