ОТРОК.ua

Ощущали ли вы себя в волнах Божией любви?
Да и как ощутить эти волны… Делится сокровенным опытом святой старец Софроний (Сахаров):

«Истинная молитва к Богу истинному есть общение с Духом Божиим, Который молится в нас. Он даёт нам знать Бога. Он возводит дух наш в состояние созерцания вечности.

Как сходящая Свыше благодать, молитвенный акт превышает наше земное естество, в силу чего ему противится тленное тело, неспособное к восходу в сферу духа; противится интеллект, бессильный вместить беспредельность, колеблемый сомнениями, отталкивающийся от всего, что превосходит его разумение.

Молитве сопротивляется социальная среда, в которой мы живём, которая организовывает свою жизнь с иными целями, диаметрально противоположными молитве.

Молитву не терпят неприязненные духи.

Но только она, молитва, возрождает тварный мир из его падения, преодолевая его косность и инерцию великим напряжением духа нашего в следовании заветам Христа.

Иногда мы будем в волнах Божией любви, которую по наивности поймём односторонне, как нашу любовь к Нему.

Со мною так бывало: я не дерзал думать, что беспредельно великий Творец всего может Своим вниманием остановиться на мне, ничтожном и гадком.

И я говорил: «О, если бы было возможно, чтобы Ты любил меня так — как я люблю Тебя… Видишь ли Ты, как сердце моё жаждет Тебя день и ночь? Склонись ко мне, яви мне Твое Лицо, сделай меня таким, каким Ты хочешь видеть созданных Тобою. Таким, какого Ты, Всесвятой, сможешь принять и любить…»

Я не знал, что говорю, я не смел подумать, что это Он Сам молится во мне».

(Из книги «Архимандрит Софроний о молитве»)

«Трудами или смирением?»

19 февраля Церковь почитает память преподобных Варсонофия Великого и Иоанна Пророка, великих подвижников VI века. Их труд «Руководство к духовной жизни», составленный из вопросов и ответов, — буквально учебник практической веры.
Вот маленький отрывок из него.
***
— Каким путём скорее можно достигнуть спасения — трудами или смирением?
— Брат! Истинный труд не может быть без смирения, ибо сам по себе труд суетен и не вменяется ни во что. Писание говорит: Виждь смирение мое и труд мой, и остави вся грехи моя (Пс. 24, 18).

Итак, кто соединяет смирение с трудом, тот скоро достигает цели.

Смирение состоит в том, чтобы ни в каком случае не почитать себя за нечто, во всём отсекать свою волю, повиноваться всем и без смущения переносить то, что постигает нас отвне. Таково истинное смирение, в котором не находит себе места тщеславие.

Смиренномудрый не должен стараться выказывать своё смирение на словах, но довольно для него говорить: «Прости меня» или «Помолись о мне».

Не должно также самому собою вызываться на исполнение низких дел, ибо и то и другое ведёт к тщеславию, препятствует преуспеянию и более делает вреда, нежели пользы. Но когда повелят что-либо, не противоречить, а исполнять с послушанием: вот что приводит к преуспеянию.

«У світі є єдиний засіб, що вбиває гріх»

Розпочнемо робочий тиждень з високої ноти — міркувань про духовну перемогу від священномученика Серафима (Чичагова).

«Віднині ми знаємо, що скорботи та страждання не є загибеллю для душі.

Новомученики зауважують, що життя без скорбот не буває і людей без хреста не буває.

Ми живемо у тлінному світі, де страждання — його складова частина.
Різниця лише в тому, що ти несеш хрест з Христом, щоб перемогти, або несеш хрест самостійно, для відчаю та смерті.

Священномученик Серафим (Чичагов) в одній бесіді говорив: «Візьми хрест свій, — каже Ісус Христос. Адже не сказав Він: створи або зроби собі хрест. Христос також не обрав та не робив Собі Хреста, не збільшував тяжкості його, а добровільно прийняв той, який Йому був визначений наперед Отцем Небесним.

Але які це хрести, що посилаються або даються християнам? Чи схожі вони на Хрест Христовий?

Ні, заслугами Христа ці хрести були видозмінені, полегшені, зменшені, дійсно, їх не потрібно вже нести на плечах своїх та згинатися під їх тяжкістю, а легко носити на своїх грудях».

Якщо не візьмеш свій хрест добровільно, якщо не будеш прагнути перемагати через страждання гріх — сам гріх дасть тобі злий хрест, сам гріх стане для тебе хрестом.

***
У світі є єдиний засіб, що вбиває гріх, — це відмова слухатися гріха, непослух духу злоби через слідування за Христом».

Протоієрей Андрій Гавриленко

«Як Ти, Господи, йдеш до цього мерзенного олігарха!»

Сьогоднішня неділя є першою з чотирьох, які готують нас до Великого посту, і на літургії ми чули Євангельське читання про митаря Закхея.

У цьому тексті одразу декілька моментів важливі для нас.

Перш за все він про те, що Господь прийшов урятувати загиблих: «Адже прийде Син Людський відшукати та врятувати загибле» (Лк. 19, 10).
Але водночас він про рішучість і неосуд.

Ми легко можемо уявити, як усе відбувалося.

Закхей був не просто митарем, а начальником над митарями, тобто обіймав дуже статусну посаду в землі Єрихонській. Митарі вже тоді були заможними людьми, власне, як і тепер. Тож тільки уявіть: Христос іде вулицею, навкруги натовп, усі хочуть почути Його, хтось прагне отримати зцілення. Аж раптом якийсь чоловік у розкішному костюмі видирається на дерево — щоб побачити Того, Хто зцілює людей, Хто навчає новим, дивовижним речам.

Усі в шоці. Проте Христос підходить до дерева й каже: «Злізай! Я сьогодні маю бути в тебе вдома». І вони разом в оточенні натовпу прямують до розкішного маєтку, щоб розділити трапезу з такими ж, як Закхей, митарями.

Ясна річ, народ обурюється: «Ми потребуємо зцілення, а Ти, Господи, йдеш не до нас у хібари, а до цього мерзенного олігарха». На що Христос відповідає: «І це син Авраамів. Ви знаєте, хто він і як він живе, і знаєте, що ця людина гине. Я прийшов, щоб урятувати і його також».

Це вкрай важливі слова для нас. Закхей проявив неабияку рішучість, аби на посміховисько всім видертися на дерево, а потім піти до себе додому разом із Христом — мандрівним проповідником, який зовсім не був відомою статусною та впливовою людиною. І до слів Христа він поставився не так, що в одне вухо ввійшло, а крізь інше вийшло. Господь-Серцезнавець бачив, що всі ці кроки Закхей здійснив не через якусь там цікавість, а винятково для того, щоб змінити своє життя, стати іншим.

І дійсно, Закхей промовляє слова: «Господи, я змінюся! Тому, кого скривдив, поверну вчетверо. Я житиму по-іншому». І це була не порожня обіцянка, а слово, дане Всемогутньому Богу.

Як часто, нашим першим порухом душі (якщо, звісно, ми не навчилися тримати свої думки під контролем) буває осуд інших людей. Ми бачимо якісь зовнішні прояви їхнього життя і все одно насмілюємося засуджувати. Але ж нам невідомо, що в людини всередині. Зате ми прекрасно знаємо, що в душі у нас.

І якщо маємо бодай трохи тверезе уявлення про себе, якщо принаймні намагаємося прагнути смирення — адже смирення це не ходити, опустивши голову і склавши на грудях ручки, а завжди пам’ятати про те, що насправді ми собою являємо, — то замість думок про осуд інших у нас має миттєво включатися розум. «Господи, як я можу судити цю людину, коли в мене вчора було те, а позавчора інше… А що в мене було у школі, а що я витворяв в інституті! Я сам у тисячу разів грішніший, тому що знаю кожну деталь своєї ганебної біографії. Як я можу засуджувати інших?»
***
Євангеліє постійно нагадує нам про те, що не варто дивитися на когось або помічати чужі гріхи. Ми маємо слідкувати тільки за собою. Про це зокрема чимало разів нагадуватиме нам Церква під час майбутнього Великого посту.

Нині ж зичу всім нам постійно тримати в серці цей євангельський уривок, мати таку саму рішучість змінити себе, як у митаря Закхея, а також тверезе, смиренне уявлення про себе, щоб ніколи не засуджувати ближніх.

Головний редактор журналу «Отрок UA» архієпископ Обухівський Іона