Храм поезії

пустка

невже я — це лише тіло?
невже всередині мене порожньо?
я — напів-прозора оболонка
можливо тому ти завжди дивишся
крізь мене?

я приймаю душ впʼяте за день
бо ніяк не можу змити з себе бруд
і відбитки пальців
я щоразу бачу у дзеркалі чуже обличчя
хто ти?

я просто фільм на вечір
який ти ніколи не передивлятимешся
шкільна програма з літератури
яку ніхто ніколи не читав
диск моїх почуттів не прослухати
бо хто нині користується дисками?

я акторка театру
куди ти так і не сходив
тож я знову граю на порожню залу
я джинси які ти купуєш
на випадок якщо схуднеш
і коли ж ти нарешті схуднеш?

я Сизіф, мій камінь — суспільство
я потопельник, мій камінь — префікс «недо»
я ножиці, мій камінь — страх
я меч, мій камінь — я.
ти витягнеш мене, Артуре?

коли в мій особистий простір
знову прослизає хтось
і цей хтось — не ти
я відвертаюся щоб не було видно сліз
я відвертаюся обличчям до стіни
коли я зруйную свої стіни?

я знову дивлюся у дзеркало
на мене дивляться мільйони різних я
я більше ніж всі вони разом
і все одно менше ніж та
якою так хочу бути.

ставлю собі німе запитання
любить-не любить
грубо зриваю останню з пелюсток
і продовжую квітнути
пробиваючись крізь асфальт.

@nnaste4kaa_lyrics

#синьоока

Загубився в проспектах
світанок,
Посміхається ледь неохоче,
Відпрацювує безперестанку Боржником у безсонної ночі.

Із прихованим темним сузірʼям
Зустрічає знайомі обличчя,
Видихає повітря комірне,
Загартовує будні у вічність.

Відчиняє привітні кавʼярні
Серед буркоту пряного міста,
Підбадьорити пробує марно
Карамеллю в руках у бариста.

Замовляє подвійне еспресо,
Щоб відчути без домішок зерна,
Щоби розум нарешті закреслив
Нісенітниці, в котрих запевнив.

Перекрученим геть ароматом
Огортає - мусліновим пледом.
Післясмак? Післясмак того вартий,
Він сьогодні занадто відвертий...

Оксана Мовчан

@sarahwatsonrhymes

#мовчан

друзям дитинства

ми були, напевно, богами,
як згори дивились на місто,
а воно стелилося дрібно,
на шістнадцять поверхів нижче.
ми були овіяні снами –
літні діти з літнього тіста,
знаючи лиш добре і рідне,
те, що не змете і не знищить.

ми тоді сміятися вміли
набагато краще, ніж зараз;
на своїм Олімпі стояли
і не рахували години…
ми тоді ще вірили в сили,
ми тоді самі були – чари.
вулиці були наші зали,
символ влади – збиті коліна.

я і досі все пам’ятаю:
холод жовтня, фарба в повітрі,
віддалік шипіла «монтана»
й виливала срібло на стіну.
ми були малесенька зграя,
головні актори у титрах.
ми були, напевно, братами
з однієї білої глини.

ми були малим пантеоном,
нас лиш троє, вітер – четвертий.
небо жовтня тихо темніло
й місто зацвіло ліхтарями.
кожен з нас був цар без корони,
що не зможе зроду померти.
щали мрії – значить, і крила.
мали небо – значить, і храми.

а тоді шипіння замовкло.
рюкзаки зробились важкими.
ми завмерли геть коло краю –
вулиці спліталися в жили…

і тоді здавалось, немовби
на дорогах нашого Риму
ми були богами - я знаю...

в світі, де богів не лишилось.

@nikolasson

#ніколассон

Син випалює логарифми зі свого мозку,
хоча попереджую його неодноразово цього не коїти
та він не вислуховує моєї моралі.
А вона таки може стати наріжним каменем
на все життя.
У нього індикатор іншої пам'яті:
Дівчина, на якій планує одружитись,
лице, якої подібне до мультяшної Фіони.
До казкової Рапунцель.
Вони виглядають такими солодкими здалеку.
Але я, як мама, хочу бачити перед собою ентузіаста,
який у книжках по сите горло.
У нього мало бути сотні камертонів та нотних зошитів,
натомість його «мозковий монітор» забитий стосунками з іншими людьми.
Я, звісно, нічого не маю проти.
Але чи забезпечать вони йому майбутнє?
Мабуть, сину варто думати про трохи інший розвиток подій:
Збереження споминів про мене
у загадкових кримських мушлях,
які мимоволі буде розколювати шлунок звірятка.
Треба неодмінно вбити, аби не дати вимерти новому поколінню.
Кидай цю псевдодружину,
кидай!
Пам'ять не заблоковуй!

@soniachnateminpoems

#сонячна_темінь

'https://t.me/o_w_l_hub/617876/942871' rel='nofollow'>Так, усім привіт!
Те, що я сьогодні на роботі, не означає, що у вас вихідний, го оце ось повторимо.
Паралельні валентинки були, можете написати перехресні немаксимки, теж піде 😁 Після роботи прийду, будемо теревенити ))


*Ну типу теж валентинки, просто з перехресним римуванням, просто жартую )

Kings Of Leon - Closer

поплавочком

Мальки пливуть-перестрибують в пересадóчки,
Дрібнота кисень хапає в зябраннях по школах.
Несе стрімка течія в прісноводній проточній.
Хоча вкладає в кушир нам тепло залишкове,
Плавці дубіють. І вужчає в товщі вод строчка.

Похмурий дим розливається в плеса гладіні,
В зіницях риб застигають заграви та зблиски.
Вода – капкан, коли знову здіймається спінінг.
Трясе на шторм: насувається з витоку, близько.
Чи в мул вкопатись, чи черевом спливши – у піну?

Гачки з гачками. Краплинна поплава морочить.
По краплі, зблиску русло упивається в горло.
Шторм чеше-лиже вітрами мою червоточину.
Ні ям, ні сховищ. Усіх віднесе та огорне.
Поки не пізно – переродитися б поплавочком.

@cherry_poetry

#літературне_горнило
#максим_чурков
#немаксим
#чурков