Маrоvi stories

Школярі не знають, хто такий Моторолла. Хто такий Ґіві. Хто такі тітушки. Якщо копнути глибше, то їм треба пояснювати, що таке рекет. Вони щиро дивуються, що все це було частиною ще нещодавньої історії України.

І це, на мою думку, прекрасно. Різноманітні покидьки канули в Лету і лише для розуміння всієї глибини глибин та для підготовки до НМТ діти вивчають для себе період так званої "русскої весни". Дивуться, що георгієвську стрічку масово носили українці на деньпобєди.

Коли мені доводиться пояснювати подібні речі, я щиро радію, цьому. Адже минуло всього 10 років - мізер як для історичного розвитку. І ми самі, бува, забуваємо, наскільки темними були ці віки. Для дітей 11 класів Кучма - це герой мему "Це ж було вже", а Янукович - не грізний недодиктатор, а дибіл, який не може вимовити простісіньку фразу. З нього відверто стібуться. Як і з його посібак Кровосісі та Кішчачого магазину. Не впевнена, що Віктор Фьодорич 11 років тому сподівався на подібний ефект.

Сміх, особливо сарказм - це могутня зброя проти пропаганди. Недарма у Джоан Роулінг, аби перемогти ховчика, треба було перетворити його на посміховисько - після цього він ставав зовсім не страшний і його було легше здолати.

Звертіть увагу, що навіть російська мова, засилля якої до 2014 року було тотальним та беззаперечним, тепер стала символом протесту усякого штибу маргіналів. Не навпаки, як це було 10-20 років тому. Це дуже позитивна тенденція насправді.

Ми мусимо вірити у нашу молодь. І робити все для того, щоб русскій язик було загнано у резервацію для альтернативно обдарованих та відвертих русофілів.

Юлія Баткіліна

«Ну і чим ви тепер відрізняєтесь від росіян?» — питає простір між окулярами і підборіддям.
У вас видно лють, прикрийтеся,
у вас видно біль — накиньте щось,
тут ходять діти,
як вам не соромно.

Ви агресивні,
ви не любите домовлятися,
ви дивно реагуєте на звичайні речі,
чому вас не можна чіпати руками?
чому вам не можна читати Блока?

вам не здається, що у двадцять першому столітті вже має бути соромно бачити такі застарілі кошмарні сни,
де вас убивають,
де всіх убивають,
де будинки падають, складаючись, мов карткові,
і вас веде безликий конвоїр крізь нескінченні коридори у темряві.

Власне, тінь конвоїра, якого шляк трафив іще у тридцять дев’ятому, але до пекла його чомусь не беруть,
та і хто тут оце все робитиме —
оця контра?
оті в окулярах?
оті без окулярів?
Ніхто, крім нього.

Ви не любите росіян, і чим ви відрізняєтеся від них, я вас питаю,
адже росіяни теж себе не люблять.
Потрібні якісь таблетки,
потрібна якась терапія,
потрібне якесь пояснення, щоб мені не було так страшно в одному всесвіті з вашою ненавистю, болем, тугою, сумом, втратою, будинками, що склалися, мов карткові.

Безлика тінь конвоїра з діркою у формі п’ятиконечної зірки поверх провалля, де мала бути голова,
мовчки стоїть за спиною мовця.
Вона не має жодних таблеток, терапії, інтуїтивного письма, малювання по точках карми, і тим паче не має жодних пояснень.

Вона нікуди не поспішає.

А тим часом саме цим законом:

1) Дозволили акредитованим журналістам пересуватись в комендантську годину для здійснення журналістської роботи, тобто за потреби робити розслідування проти фігурантів які в комендантську, наприклад, тусуються в ресторанах чи ще щось;

2) Зобовʼязали Верховну Раду публікувати відео засідань своїх комітетів.

Крутий закон для підвищення прозорості ВР і покращення роботи журналістів. Мабуть тому і пішла дискредитація.