Щоденник Роніна

Я думаю, що головна відмінність між льотчиком-винищувачем і «бідолашним закривавленим піхо-тинцем» полягає в тому, що вони відчувають стосовно свого вчинку. Після кожного дня бойової роботи пілот винищувача завжди згідно з процедурою обговорював свої дії з командирами, які схвалювали й підтримували його, а потім увечері він робив це саме знову за пивом з друзями, які вихваляли його заслуги. Зазвичай піхотинець ніколи не мав можливості зробити хоч щось із цього, і він ніколи не міг дати собі ради зі спогадами. У нього не було нагоди помножити радість і дуже часто він не міг і поділитися своїм болем, якщо тільки його не нагороджували Медаллю Пошани, принагідно вихваляючи і возве-личуючи. Навпаки, його біль зростав, а радість зменшувалася.
Льотчик-винищувач, який намалював на своєму літаку 21 ворожий прапор, є гордим героєм, але піхотинець, який зробив 21 насічку на своїй гвин-тівці, вважається девіантом і божевільним.
Чому? Тому що льотчик-винищувач пишається своїм героїчним учинком і його товариші разом з ним. Вони розповідають усьому світові про те, що він зробив, і всі його друзі стверджують, що в його вчинку була і честь, і слава. їхні командири підтримують і помножують це ставлення, і (можливо, це найголовніше) вони енергійно, справедливо й з радістю спрямують свій воїнський дух у формі швидкого удару в пику будь-кому, хто буде настільки дурним, аби стверджувати протилежне.
На воїна має бути небезпечно нападати, але коли ми перетворюємо наших захисників на затурканих цуценят, їм часом не вистачає духу навіть захиститися від кпинів невдячної публіки. І, врешті-решт, вони можуть виявитися неспроможними захистити нас і наших близьких у критичний момент.
Нам, можливо, неприємно думати, що ми повинні вітати, хвалити й нагороджувати людину, яка вбиває когось у чесному бою, але єдина альтернатива цьому - солдати на один раз і на один постріл, яких потім можна викинути на смітник.

Я чув, що для закоханого часи закарбовуються в памʼяті тими коханками, краса яких запалила його серце. Він згадує той рік, коли під місячним сяйвом бігав за якоюсь обраницею містом, і ще той, коли інша пасія улягла нарешті його чарам.
А от для матері та батька відлік часу ведеться від народження їхніх дітей - і першого кроку, і першого слова.
Цими домашніми подіями позначений календар життя відданих серцем батьків і так він уписаний у книгу памʼяті.
Але для воїна пори року позначені не цими милими вимірами й не власне календарними роками, а битвами.
Пройдені кампанії, втрачені товариші, пережиті випробування смертю. Зіткнення і конфлікти, з яких час стирає всі поверхові спогади, залишаючи лише самі поля битв та їхні назви, які виростають у памʼяті воїна до найвищого статусу, купленого святою ціною крові й оплаченого життям найближчих побратимів по зброї. Як священник зі своїм стилосом і восковою табличкою, так і піхотинець має свої записи. Його історія викарбувана на його тілі сталевим пером, його абетка накреслена назавжди списом і мечем на плоті.

Боже, дай мені спокій, щоб прийняти те, що я не можу змінити, мужності, щоб змінити те, що я можу, і мудрості, щоб знати різницю.

«Неушкоджений добробут не витримує жодного удару, але людина, яка пройшла крізь незліченні нещастя, набуває шкіри, огрубілої від страждань». Ця людина бореться до останнього і продовжує боротьбу навіть на колінах.
Вона ніколи не здасться.
Марк Аврелій стверджував:
«Мистецтво жити більше схоже на боротьбу, ніж на танці».
Ми повинні бути готовими до раптових нападів. Ніхто ніколи не нападе на танцюриста.
Танцюрист ніколи не задихнеться від труднощів, як борець. Отже, як воїни-філософи, ми знаємо, що життя буде складним. Насправді ми навіть повинні потирати руки і з нетерпінням чекати ударів, розуміючи, що вони зроблять нас сильнішими, а нашу шкіру товстішою.

Хоча деякі люди переживають повноцінний ПІТСР, у більшості він минає в легкій формі. Часто трапляється, що лікар каже пацієнту, що його симптоми схожі на ПТСР, і цей діагноз справляє дуже сильне враження на людину, наче їй сказали, що в неї рак. Однак це не схоже на рак, це більше схоже на надмірну вагу. Якщо ви важите на 15 кілограмів більше, ніж повинні, то ці зайві кілограми хоча й утомлюють, але, скоріше за все, не становлять загрози для життя. Щоб позбутися зай-вої ваги, досить трохи посидіти на дієті, і все буде в порядку. 3 іншого боку, якщо у вас 100 кілограмів зайвої ваги, це дуже впливатиме на ваше життя. Власне кажучи, це може просто вбити вас уже завтра.
Більшість випадків ПТСР схожі на тягар у 15 кілограмів зайвої ваги: це додаткове навантаження, але з ним можна жити, і якщо ви докладете зусиль, аби позбутися ПІТСР, у вас усе буде добре. Повторюся, лише деякі люди переживають повноцінний ПТСР, але це порівняно рідкісне явище. Є також люди, у яких є всі прояви, але в легкій формі. Важливо, щоб ви розглядали це питання раціонально й думали про це більше як про надмірну вату, ніж про рак і все, що з ним повʼязано. Подивіться на це зважено і примиріться зі своїми спогадами.
ПТСР - це не вагітність. Ви не можете бути «трохи вагітними»: ви або вагітні, або ні.
3 ПТСР усе не так.
ПТСР - це як зайва вага. Багато людей мають 5, 10 або
15 кілограмів зайвої ваги. Хоча це впливає на людину кожну хвилину кожного дня, на здоровʼя в цілому це не дуже впливає. Але 100 кілограмів надлишкової ваги справді-таки може незабаром призвести до смерті. Був час, коли ми могли ідентифікувати лише людей, які мали «100 кілограмів» ПТСР. Сьогодні ми краще розпізнаємо і тих людей, які несуть менший тягар - «15, 20 або 25 кілограмів» ПТСР.

Коли я повернувся з війни й мене хтось питав, чи я там убивав, я питав у відповідь, чому про таке хочеться знати?
Це робить мене крутішим, чи страшнішим, чи огиднішим? Ви хочете знати усі подробиці? Чи ви просто хочете побачити, як я затремчу, наче листок?
Скажіть мені, що у вас у голові, і я скажу вам, що у мене. Якщо це просто хвороблива цікавість, то йдіть геть! Мені це не потрібно й вам теж! Мені не соромно за те, що я робив у Вʼєтнамі, але я не маю потреби цим хвалитися.

Том Гейн, ветеран Вʼєтнаму.