НЕ капелан☦

Втома. Не фізична. Мозгова. Психо-емоційна. Щоденна.
Звичайно, це дає свій відбиток на організм в цілому. Кожен раз враження, що я себе вичерпую до дна, що ось дно терпіння, дно скорбот, дно різних випробувань. Куди вже нижче падати? Але ні. Щось є інше. Кожен раз інші відтінки, грані, особливості. Може це просто одне і те ж проглядається під різним кутом? Нічого немає нового під сонцем каже Еклезіаст. Але якщо немає нічого нового взагалі, то для кожного з нас наступає щось нове весь час. Відкриття в собі самому, в світі, в людях, в обставинах. В плані глобальному воно не нове, а в плані особистісному нове.
Просто мозок кипить, просто він запалений і в ньому думки рояться як потревожені джмелі штовхаючись одна з одною. Ти стаєш як оголений дріт. Ти виливаєш, виливаєш це Богові, а воно наче без відповіді. Просто тобі стає легше, тебе Бог перемотує ізолентою, поки твій внутрішній струм і зовнішні чинники її не спалюють... знову... вщент. Тобто, до наступного такого ж моменту.

Хочу дати одну пораду всім на правах автора каналу!

Якщо у вас є якісь хронічні хвороби, тобто це ті які в той чи інший сприятливий для них момент знову виникають, то не просто проліковуйте їх, а робіть профілактику їм. Бо якщо Вам не пощастить потрапити в якісь екстремальні умови, наприклад армія, то вони ох як дадуть про себе знати. І не факт, що вдасться легко звернутися до спеціаліста, або навіть і знайти його.

Здоров'я коли воно є, людина думає що буде так завжди, а коли починає давати збої, то стає дуже помітно.

P.S. Комусь скоро 40, хтось поволі, плинними кроками наближається до віку вінтажного газогенератора😁😔

Перед тим як прочитати нижче приведений текст, пам'ятайте, що це вже згадана "Сповідь священика перед Церквою" а не виступ патріарха Кирила чи ще якихось релігійних російських діячів. Нажаль лопатити зараз всю книгу в пошуках даної фрази мовою оригіналу нема можливості, тому напишу по пам'яті.
Отже! Нагадую! Це не 2024 рік, це початок ХХ ст.

На початку віку (мається на увазі початок ХХ ст.) ціла купа священиків хотіла змінити російську Церкву, адже всіх замучили вікова бюрократія і казьонщина. Після початку війни (мається на увазі І-ша світова) майже всі вони з легкістю і благодушністю благословляли вмирати за "Святую Русь" і боротися проти "губительної німецької, західної культури", яка хоче нас знищити.

Сказати, що я був вражений читаючи це, нічого не сказати. Гегемонія яка сидить в росіянах давніша за них самих і є ровесницею самого диявола. Є тільки одна велика проблема. Навіть перемігши їх в цій війні, ця гегемонія не буде переможена. Це гідра, в якої замість відрубаної однієї голови, виростає дві. Міняються правителі, держави, уряди на цій території планети Земля, а ідея все живе і квітне трошки міняючи грим. Це може знищити Сам Господь тільки, при умові що вони цього захочуть, тобто покаються. Але, нажаль, маємо сусіда клінічного ідіота, те що маємо...

Нещодавно, я зловив себе на заздрості. Давно мене не турбував цей порок. Якщо чесно, по Божій Милості я забув що воно таке, але тепер згадав. Вперше тижні три тому як їздив до лікаря, в Ужгороді я побачив як тато йде з сином років десяти за руку і син йому щось розповідає, а тато посміхається і слухає. Вони кудись поспішають. Обоє щасливі. Сказати, що моє серце зжалося це нічого не сказати. Кажу до Бога, чому?! Чому ти мене полишив радості бути з моїми дітьми? Чому цей чоловік має можливість радіти своєму синові, а я далеко від своїх дітей? Чим я гірше за нього, чи мій син чимось гірший за цього хлопчика? Чи Ти забравши в мене батька коли мені ще й 19 років не виповнилося забереш в моїх дітей батька ще раніше? Я тоді пережив шквал. Цілий шквал заздрості тому чоловікові і донімав Бога своїми претензіями. Сьогодні я побачив жінку яка йшла з дитиною і мене знову взяв жаль і розпач на ситуацію. Моментально. Погляд, секунда, збурення розуму.
Розпач від безсилля.

Вчора я мав велику радість. Вперше за два місяці я сподобився звершувати Божественну Літургію.
Опущу всі особисті моменти й подробиці. Скажу лише, що це як спраглий всі думки якого про воду і цей момент коли він припадає до джерела. Так і я припав до Джерела Живої Води. Слава Милостивому Господу за це

Два місяці тому я опинився де опинився. Сьогодні від ТЦК за місцем прописки прийшла повістка. Якщо я тут де я є, значить по правильному в них я знятий з обліку.
Хто розбирається в прикметах? Це до грошей, чи до дощу, чи журавлі повертаються раніше строку?🤔

Терміни то які, терміни... Священна війна. Господи помилуй, яка ж бридка і безглузда фраза. Як святий гріх, лукавий правдоруб, і т.д.
Нічого не міняється в Церкві, яка йде тандемом з державою благословляючи вбивство іншого народу в угоду політикам. Це було, це є і це нажаль буде. Ця шарманка стара світ. Отже, читаємо далі Сповідь:

В один із святкових днів я виголосив проповідь в Андріївському Афонському подвор'ї, яку я закінчив словами: «Поки християни будуть вести війни, до тих пір вони ні в якому разі не мають права називати себе християнами». Ця проповідь була зараз же передана архієпископу Назарію. Преосвященний викликав мене до себе і суворо почав говорити: «Справжня війна є священна війна; Сам Христос говорив, що будуть війни й Він же говорив: „Нема більше тієї любві, як хто положить душу свою за друзів своїх“ (Ін. 15:13). Крім цього, церква багатьох святих воїнів прославляє як чи не найбільших угодників Христових. Чи не благословляв святий Сергій Радонезький своїх монахів на татарського Батия? Всяке вчення проти війни є толстовське вчення. Так ось, якщо Ви будете говорити подібні проповіді й ними збурювати народ, то я видам вас генералу Єбелову, і нехай він куди хоче, туди й відправляє вас, а в мене щоб вас не було!»
Попрощавшись з владикою я повернувся додому занурений у важкі думи про війну. Я не знав, що мені робити. Так чи інакше я дивився на війну й не міг твердо пересвідчитися, чи вона дійсно зло чи добро, чи ні те й ні інше. Всі говорять про війну: пишуть газети, говорять громадянські закони, говорять від лиця Церкви Христової папи, патріархи, кардинали, священики, проповідники, говорять з церковної кафедри, говорять після того, як причащаються Тіла й Крови Христових, і всі вони говорять про неї як про великий, святий подвиг християнсткого життя. Я ж в душї своїй відчував, що війна — найбільше зло в світі. Але коли я побачив, як до неї всі готуються, як сама Церква з Хрестом і Євангелієм благословляє війну, єпископи, проповідники навіть Євангельськими текстами показують святість війни, я повністю губився і не знав, що мені робити і як дивитися на війну. 

Читаючи до кінця ІІІ-ій розділ в останніх абзацах видно як автор сам міняв думку і як йому важко давалися ці заключення.

"Я, як тростина, яку згинає вітер, схилявся то проти війни, то за війну."

Перед тим, як я дам наступний кусок тексту від якого я під враженням, вважаю правильним дати особисте пояснення.
Ми, Українці захищаємося. Наші бойові дії, це крайня міра, щоб не загинути самим, щоб не бути вбитими. Це зло, яке нам не лишає вибору перед натиском ще більшого зла, яке йде з твердим наміром знищити нашу державу. Або ти, або тебе. В світлі наступного уривка "Сповіді священика перед Церквою" мені робиться у стократ страшно. Наче безвихідь. Наче чорна полоса, якій не має кінця й краю. Армія яка захищається мусить вбивати, щоб не пустити вбивство далі, щоб зупинити вбивство... вбивством вбивці. Яке звучання, як страшно від цих слів. Це схоже на хворе маячіння шизофреніка, але це сьогоднішні реалії нашого воєнного життя...
В мене немає однозначної думки про це, ці слова не просто важкі, а мегаважкі
⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️⬇️
Не тільки війна, але й всяке окреме вбивство, будь воно звершено в ім'я самозбереження, як самооборона, все рівно, воно є передусім свідоме насилля над Самим Богом, замах на життя Самого Бога, нетерплячке, палюче бажання знищити Бога і бажання на місце Нього, тобто Бога, [поставити] обоготворення людської ворожнечі проти Бога, обоготворення абсолютної смерті, абсолютного небуття, абсолютного ніщо!
И дійсно, треба тільки в цей час добре вдуматися й тоді переконаєшся, що це так і є на справді. Треба тільки уявити собі по одну сторону Бога, Який творить і Своє творіння, зокрема людину, а з іншої сторони людей, які свідомо й озлоблено нищать в ім'я чого б це не було один одного, як саме творіння Його, і зразу все буде просто і зрозуміло, що всяке вбивство є супротивне Богу, є ворожнечею проти Бога, є посяганням на знищення Самої сутності Бога! 

Зі "Сповіді священика перед Церквою"
Переклад Українською мій.

Тут я не раз згадував про каторжанина, котрий якось в бутність мою на каторзі стиснувши зуби, зле сказав: «О, якби я мав можливість погубити світ, то я б не задумуючись розтовк його в порошок і увесь розвіяв по простору».
Звичайно, не світ сам по собі бридкий, ні, а ми, люди, та й які люди — християни! Так, страшно! Скрізь все повітря наповнене трупним запахом людського м'яса і крові! Всюди насилля, всюди печаль, всюди сльози і всюди одне не затихаюче горе і людське прокляття. Сам Христос хоча й рахується християнським Богом, але Він не дивлячись на це, і мільйонної частинки тої любові не удостоюється, яку християни жертвують своїм земним, кривавим ідолам.

⬆️⬆️⬆️⬆️⬆️⬆️⬆️
Пристрасті - це хвороба душі і найвищим показником цього, є споріднення гріха який не властивий природі людини і самої людини в плані саме душі.
Їж душе, пий душе...
Чи нуждається душа в їжі, питті та іншому? Ні, в цьому має потребу тіло. Потреби душі зовсім інші. Можливо, через відсутність інших прив'язаностей душі багача це місце зайняло багатство. Якщо в притчі про багатія і Лазаря перший згадує про родину, то тут нікого окрім себе. Я і моє багатство, моє багатство і я як синоніми. Ось воно спорідненість пристрасті й душі.
Зібравши врожай мрії прийшла смерть. Навблаганна, немилостива, яка забрала душу від тіла. Безумний, заберуть життя твоє від тебе, а те що зібрав кому буде? Власне це підтверджує що окрім багатства в нього нікого й нічого не було. Парадокс, але при великому багатстві, людина виявилася бідною.
Так буває коли людина не в Бога багатіє. Пішло що нажив по вітру. І якби тільки в цьому була трагедія цієї людини. Хто він без свого багатства? Прийшла смерть, косою розрізала це замкнуте коло (багатство і я) і його Я пропало, а точніше стало ясно видно що його давно вже не було.
Багатіймо в Бога!!!😇👍

Доповнюючи⬆️⬆️⬆️

Пастка війни в яку потрапила Україна вдвічі болючіша, бо напали ті, хто доказували що вони нам брати.

Коли мене питають, ну от як Ви бачите закінчення війни в Україні? Скажу чесно, я його ніяк не бачу. Я як і багато хто хочу щоб настав мир, але я не знаю як це має статися. Я просто бачу щодня як і всі цю страшну реальність, яка з кожним днем робить все більше болю, посилює стогін і плач простого Українського народу.

Я прошу Бога, щоб Він нарешті поставив СВОЮ КРАПКУ в цьому страшному, багаторічному сні.
Щоб ця ніч, яка затягнулася була осяяна Світлом Милості Христової до нас грішних!!! Інакше ніхто і ніяк не може припинити цей кривавий бенкет яким упивається біснуватий, болотний ліліпут син самого диявола.

Зі "Сповіді священика перед Церквою"
переклад Українською мій.

20 липня 1914 року, (маніфест царя Миколи ІІ про вступ імперії в І-шу світову війну) він сказав під час своєї проповіді: «Поки християни будуть вести війни, до тих пір вони… не мають права називатися християнами».

І при цьому загальний настрій середовища, патріотичні гасла, посилання церковного священноначалля на приклади з житій святих (благословіння св. Сергієм Радонезьким монахів-воїнів Пересвіта и Ослябю) спонукали його попроситися на фронт.
Після того, як він опинився під бомбами, які скидувалися з німецького аероплана з хрестом, в лісному усамітненні отець Спиридон внутрішньо усвідомив, що війна, в яку потрапила країна як в капкан, є загибель. Перед усім загибель для людини, яку та розтоптує в порох, принижуючи в ній образ Божий: війна є згубною для всього християнства.

Старе сербське прислів'я каже:
Що буває після війни? Політики тиснуть один одному руки, багаті рахують гроші, а бідні рахують могили.

Чим більше я знаходжуся в армії в час війни, тим сильніше в мені ростуть пацифістські переконання.
Багато роздумів, багато аналізу того що відбувається, багато видно і чути того, справжнього, живого що жоден ютуб не покаже. Ще більше видно того, що й слова не можуть описати.

Я почав читати "Сповідь священика перед Церквою" архімандрита Спиридона Кислякова. Це не просто книга, це шедевр і частковий переворот моєї свідомості як священика і як християнина.

Якщо з цієї всієї кутєрьми Господь благословить вийти цілим і живим, я знаю як я перестану робити і я знаю що я почну робити, чого раніше не робив у мирному житті. Єдине прошу Господа, щоб засвоєні уроки не вимило рікою під назвою час.

Спілкувався з одним чоловіком:
Я: Який же абсурд?! ХХІ ст. а замість розвиватися, люди знов воюють. Ми криємо останніми словами всі війни, здається всім ясно що винищення одних людей іншими це безглуздо. Але час від часу знову вибухають конфлікти, які переростають у війни.
Він: Так, то воно так, але без війни не можливий науково-технічний прогрес. Тільки після війн розвиток і технології сильно крокують вперед.

Задумався. В цьому є велика доля правди якщо бути чесним. І в цьому є велика доля розпачу, адже купа життів кладеться заради того, чим вони вже користуватися не будуть. Але ж користуватися будуть їхні діти, чи не так? Так то воно так, але батька чи матір сироті не замінить ніякий майбутній винахід.
Життя безглузде, порядок світу безглуздий, його норми канібальські... Якби не було вічності і Бога, не можливо було б в цьому всьому якось знаходитися. Світ вперто себе знищує, людина вперто чинить в лиці планети Земля суїцид своїй цивілізації. "Апогей нашого апофеозу. Наше тріумфальне шествіє ногами вперед". (с)
В ім'я чого чи кого?
Таке все безглузде...