Діалог.ТУТ

«Я обратилась к вам, потому что диалога с владыкой не получается, увы» (или Имеет ли право священник спасти свою семью)

Ми отримали такого листа від дружини священника, яку добре знаємо як талановиту, творчу, тонку та тендітну молоду жінку. На момент початку повномасштабної війни в них із батюшкою уже було 5 дітей. А живуть вони в Запорізькій області неподалік від лінії фронту.

Не знаючи, чи опинилися вони в окупації, ми зайвий раз їх не турбували, аби не наражати на небезпеку. І от раптово отримали звістку від них.

Ми проти того, аби публічно обговорювати ті проблемні питання, які можна вирішити між собою на людському рівні.
Але також проти замовчування тих проблем, які ні на яких рівнях не вирішуються, завдаючи при цьому неабиякого болю та страждань.

Бо в нас як буває.
З одного боку, закликають до підвищення народжуваності та проповідують сімейні цінності, з іншого — вимагають залишити сім’ю і повернутися за будь-яких умов на парафію.

Ця сім’я не одна така.
І ми не можемо робити вигляд ніби їх не існує.

«Нет повести печальнее на свете, чем повесть о священнике в запрете».
Наш сьогоднішній текст друкуємо мовою оригіналу.

😉Залишаємося на зв’язку?
Заборонили УПЦ, заблокували Діалог.ТУТ. Уже вдруге.
Не думали ми, що настільки допече державі тема розлучень у священницьких сім’ях🙈

А якщо серйозно, то оскільки ми не вважаємо себе проектом, від якого потребує захисту інформаційний простір України, ми продовжуватимемо роботу. Бо те, що живе, так чи інакше проявляє себе. А мирянська ініціатива в нашій Церкві жива, і ми не хочемо робити вигляд, ніби нам нічого сказати.

Та й хто і коли міг будь-що заборонити українцям😅
***
Ми всі дорослі люди, і нікого не потрібно вчити, як читати заблокований в Україні ресурс.

Діалог.ТУТ залишається в онлайні, наші тексти ми викладатимемо в нашому Телеграм-каналі та на Facebook-сторінці. Якщо хочете й бажаєте, залишайтеся на зв’язку.

P.S. Хтось після повідомлення про блокування відразу відписався. І ми поважаємо цей вибір🫡

Нас знову заблокували в Україні🙁

Цікаво, за яку саме статтю.

💔Розлучення в сім’ї священнослужителя та реакція на це церковної громадськості — те, що завдає нової травми всім учасникам і без того болісного процесу.

Тому.
Не хайпу заради, а поваги для — вважаємо, треба порушувати подібні теми.

***
Наскільки потрібна делікатність і людське співчуття та ставлення (не кажучи про те, щоб кожному на своєму місці поводитися по-християнськи), можна побачити на прикладі цієї історії однієї (колишньої) матушки.

Рівно два роки цьому подвигу.
Нам тоді писали, що Сергій занадто багато жартує, бо не оговтався від шоку.

Але він і досі весь час на позитиві.
І навіть на протезі знову на передовій.

Молимося і дякуємо захисникам за їхній подвиг🙏

Це 14-та чи 15-та поїздка. Але хто їх рахує😳
Саме стільки ця невеличка група священників з Волині доставила вантажів у деокуповані та прифронтові регіони. І зараз їдуть назад, сповнені вражень:

«Ми повертаємось, і пишу, як то кажуть, те, що зараз відчуваю.
Мені дуже страшно навіть про це писати і я собі не уявляю, як це — обійняти дружину, дивитись у заплакані очі дитини і йти на війну, розуміючи, що ці обійми можуть бути останніми.

Буває, прокидаюсь уночі в теплій хаті й думаю, що ж робиться в душі солдата, якого ніким замінити на позиції, а вдома мати, дружина, донечка…

Коли Христос говорив, щоб ми не турбувалися про завтрашній день, то це не тільки про матеріальне. Справа в тому, що, думаючи про «завтра», ми так кожен день живемо: завтра піду, завтра зроблю. Наступає «завтра» і ми знову собі говоримо — завтра приділю увагу сім’ї, завтра почитаю казочку сину.

Зараз, тут і вже.

Розмовляєш з мамою, то слухай так, ніби це голос самого Бога.

Щось розказує тобі донечка, нахились, присядь чи стань на коліна, щоб очі в очі, зараз, тут і вже розчинитись у тих святих дитячих очах. Забудь про «завтра», вдивляйся в це дитяче обличчя, уміляйся, будь у цій миті, зроби її вічністю.

Зараз, тут і вже скажи дружині, що любиш, цінуй її жертовність, притули до серця так, щоб назавжди було «Зараз», «Тут» і «Вже».
І якщо настануть скорботні дні, то молитва до Бога і такі теплі миті життя зігріватимуть.
***
Коли постало питання в нас з Ілля Вишневський, Кирил Видрич, Pavlo Chamakhud, Сергій Токарчук їхати до наших Захисників та цивільного населення прифронтових сіл, вирішили їхати вже.

Ізюм, Святогірськ, Добропілля, Костянтинівка, Словʼянськ, Краматорськ — це ті міста, куди доставили допомогу військовим та цивільному населенню.

Ще раз дякуємо священникам та їхнім прихожанам, що не відклали на «завтра» свою пожертву. Нехай Господь оберігає військових, дарує мир нашій Україні».

Facebook-сторінка протоієрея Степана Яреми
***
У нас виходив з отцем Степаном сильний текст.

Читайте, якщо раптом пропустили: «Пішла інформація, нібито наших хлопців здав священник. Але насправді він урятував їм життя»

УПЦ зі своїм народом.
Попри всі наклепи та несправедливі обвинувачення.

А вам доводилося стикатися з дискримінацією жінок у Церкві?

«Коли ми служили в жіночому монастирі в Полтаві, був у нас один священик-монах, який міг і грубе слово сказати, особливо щодо зовнішнього вигляду. Звичайно, це порушення особистих кордонів. Але коли тобі 19 років, і ти приїхала після консерваторії в монастир, то думаєш, що, напевно, й справді, така погана, раз роблять зауваження.

Він говорив подібне й іншим людям, і, звісно, згодом владика повпливав, і його прибрали з монастиря.
***
Мою музику скачували й публікували в російських нотних збірках і підписували чомусь не Юлія Петренко, а Юрій Петренко, Ю.Петренко. При цьому ніколи на мій сайт не посилалися. Ми писали листи в Петербург, у Москву, але ніхто не відповідав».

І разом із тим:

«Але більше я ніколи не стикалася з тим, щоб жінок у Церкві принижували. Ми служимо зараз у Німеччині, і коли я запитала чоловіка, на честь кого назвемо нашу парафію в Гальберштадті, він відповів: «Давайте на честь Святих жон-мироносиць». Бо першими нашими парафіянками були жінки з дітьми, чоловіки яких воюють у ЗСУ, а вони, подібно до жінок-мироносиць, моляться за перемогу і за здоров’я своїх чоловіків та їхніх побратимів».

***
Чимало важливих тем порушує наша сьогоднішня героїня.

А від себе зауважимо: приниження, так, уже майже не зустрічається, але й субʼєктності жінки в Церкві поки що не-ма-є.

Ми робимо Діалог.ТУТ, і весь час до нас запитання: хто за вами стоїть.

Поки за жінкою ніхто не стоїть, її в церковному, переважно чоловічому, середовищі не сприймають🤫

80 років Предстоятелю.

Зараз не могло б бути кращого очільника для нашої Церкви. І Господь досить чітко це показує.

Немає єдності.
Немає щирості.
Церковний люд кидається одне на одного з підозрами, варто тільки пошепки промовити слово «Собор».

Блаженніший Митрополит Онуфрій скликав уперше за 10 років Собор УПЦ у Феофанії — як міг в умовах повномасштабної війни — і ось уже три роки за його спиною деякі протоієреї та архієреї чинять так, ніби ніякого Собору й не було. А миряни раптом стали знавцями єресєй та канонів.

Важко зрозуміти, як Блаженніший нас терпить.

Нас неможливо посадити за стіл принаймні поспілкуватися. Всі вбачають в одне одному зрадників чистоти віри/передань старців/святого Православʼя.

Ми забули про те, що є найважливішим у законі: «суд, милість і віру». «Милості хочу, а не жертви», — згадуються слова з Писання після прочитання деяких «православних» телеграм-каналів і «фахівців».
***
Цей скрутний час для держави і для Церкви ми обов’язково пройдемо, якщо не зневіримося.

Ми вже розповідали вам, що наша редакція була у складі групи православних журналістів, які брали перше інтерв’ю у Митрополита Онуфрія після того, як він став Предстоятелем.

І в тій щирій бесіді ми відкрили для себе Блаженнішого таким, яким його образ зберігається в серці всі ці 10 років.

Дякуємо Богові за владику Онуфрія.

Він за свої 80 років бачив стільки, що навіть якщо зараз говорить небагато, варто на нього просто дивитися, аби наслідувати приклад тихої мужності, непоказної лагідності та Христової простоти.

Многая літа, Ваше Блаженство!
***
Ресурс, де це інтервʼю 2014 року побачило світ, нині знищено.
Тож, ми раді, що встигли передрукувати цей текст у нас на Діалог.ТУТ.

Ми цей текст планували декілька місяців. Бо треба було багато на що зважати й не про все можна було говорити.
Нині бачимо певний знак у тому, що він виходить напередодні Димитріївської поминальної суботи.

Що відчуваєш поруч із тілами полеглих воїнів?
Що відчуваєш, коли спілкуєшся з батьками полеглих воїнів?
Що це за служіння для священника і чому не може цим не займатися уже знайомий всім нам протоієрей Борис Ковальчук?

Читайте новий текст на «Діалозі».

Потрібна наша молитва.
Потрібна наша підтримка.
Кожен захисник має прибути додому з почестями, навіть «НА ЩИТІ».

Діліться історією отця Бориса, поширюйте такі тексти.
Як навіть після «заборони» УПЦ живе болем своєї країни і не полишає свого служіння.